Брати-неслов'яни
Так званий День білоруської військової слави нині в Республіці Білорусь не святкують: спадкоємності від військ Великого князівства Литовського, що завдали 8 вересня 1514 року поразки російській армії у битві під Оршею, не відчуває ані керівництво країни, ані переважне число сучасних білорусів. В той же час ця дата (як і інші, пов'язані з ВКЛ) широко відзначається білоруською опозицією націоналістичного толку - як символ перемоги над «російською ордою». Поточний рік не став виключенням – «урочисті» заходи проводили більшість націоналістичних партій.
Вшановували тріумф литовсько-польської зброї білоруські опозиціонери не лише на батьківщині: акція солідарності відбулася, наприклад, і у Львові. Ініціаторами виступили вже українські націоналісти, представники місцевої влади (основу яких складає радикальна партія «Свобода») і делегація безпосередньо з Білорусії. Українські і білоруські соратники розгорнули в центрі галицької столиці великий червоно-білий прапор (символізуючий литовську державу, в 1991-1995 роках - прапор незалежної Білорусії, скасований в результаті народного референдуму), проспівали божественну літургію, а також оголосили про створення Білоруського центру у Львові, місією якого стане консолідація зусиль правонаціоналістичних організацій двох країн для боротьби з президентом Лукашенко.
Про історичне значення Оршанської битви міркувати, мабуть, не будемо - залишимо це на аналіз відповідним фахівцям. Набагато важливішим є політичний сенс, якого ця битва набула у наш час. З білорусами начебто визначилися: перемога над Москвою служить в популістських і мобілізаційних цілях націоналістів, що вважають сучасну Білорусь прямим спадкоємцем литовської держави (а, отже, заперечують слов'яно-руські - не плутати з російськими, великороськими - корені). Тепер важливо зрозуміти, яке відношення до усієї цієї справи мають українці.
З історичної точки зору - досить посереднє. Велике князівство Литовське не сприймається як протоукраїнська держава навіть найбільш затятими українськими націоналістами, хоча в ньому й був присутнім вагомий слов'янський елемент. Зате «братська» Литва, що дала відсіч Російському царству, прекрасно вписується в антиросійську концепцію українських націоналістів, що апріорі радіють будь-якій поразці росіян. Те, що завданням україно-білоруського націоналістичного панібратства є не стільки «дружба» як така, скільки саме протистояння Росії, до речі, не приховують самі організатори акції. «Треба говорити про сьогоднішні небезпеки з боку Москви, про російську імперську політику, слід якої відчувають як білоруси, так і українці», - недвозначно віщає білоруський націонал-опозиціонер В'ячеслав Сивчик.
Звичайно, розглядати подібні дійства як громадську тенденцію не варто, не дивлячись на те, що активно співпрацюють українські і білоруські націоналісти давненько - ще з Помаранчевої революції. Але в той же час, якщо спробувати навскидку згадати хоч би один серйозний, системний захід - як з боку влади, так і з боку громадянського суспільства обох країн, - що закликає до єднання і дружби на споконвічно об'єднувальних началах (а це надзвичайна близькість мови і культури, православна віра, загальне староруське походження, перемога у Великій Вітчизняній війні, які націоналістами сприймаються вороже) - таких не знайдеться. Це свідчить про те, що геополітичну важливість білорусько-українського союзу патріотично налаштованим елітам України і Білорусії ще належить усвідомити. Доки ж незайнятою нішею користуються виключно націоналісти. Без особливого успіху і перспектив, правда - але це вже інше питання.
Артем Бузіла
Джерело - http://www.politcom.ru/12572.html