Чому в Молдавії не вийшло

Зазвичай вважається, що основним майданчиком суперництва між європейським і євразійським векторами інтеграції є Україна - країна зі значними регіональними протиріччями між Заходом і Сходом.

У ЄС, втім, цей простір бачать дещо ширше. І навіть складають щорічний індекс європейської інтеграції Східного партнерства для 6 держав, в число яких, окрім України, входять Азербайджан, Вірменія, Білорусія, Грузія і Молдавія. Беззмінний аутсайдер цього списку, що недивно, - Білорусія.

А лідер - і це вже цікаво - Молдавія.

Чому саме Молдавія? Хоча укладачі індексу заявляють про те, що вони аналізують 695 окремих показників, проте в даному випадку вистачило б і одного - кілька років тому в Кишиневі прийшла до влади політична коаліція з трьох, а потім з двох партій під назвою Альянс «За європейську інтеграцію».

Невдалий приклад для наслідування 

Молдавії призначалася роль другої Грузії. Країни-прикладу для всього іншого так званого Східного партнерства. Ось, подивіться, як все працюватиме, якщо народ вибирає свободу і демократію. Інвестиції йдуть в країну, бізнес досягає успіху за всіма сферами, справедливість торжествує в судах, а проста людина отримує майже безвізовий в'їзд до Євросоюзу. Коли в якості подібного символу демонструвалася Сакартвело під мудрим керівництвом Михайла Саакашвілі, іншим членам «східнопартнерського» простору повідомлялося про успіхи в такій запоруці: «Чому в Грузії вийшло?»

Не «чи вийшло в Грузії» і, тим більше, не «що насправді вийшло в Грузії», а саме безальтернативне «чому».

Хоча економічний і соціальний стан у Молдавії дуже складний (якщо не сказати, що найскладніший серед усіх згаданих шести держав), але якщо зробити відповідну підтримку... Тим паче, що очевидно - чим гірше стартові позиції, тим краще видно позитивну динаміку. Та й не такі вже це великі країни - вчора Грузія, сьогодні Молдавія. Ось з Україною таке навряд чи вийшло б. Перетворювати на зразково-показове потьомкінське село Україну було б занадто невигідно.

Загалом, з 2006 по 2012 лише безвідплатна допомога Кишиневу з боку ЄС виросла вп'ятеро. Зрозуміло, що європейські політики і дипломати, які тісно працювали з Молдавією, були дуже розчарованими розпадом згаданого Альянсу. Колишні союзники по «європейській інтеграції» почали гризти один одного в кращих (чи гірших - з якого боку подивитися) традиціях кланових стосунків. Офіційні особи Німеччини, Польщі та Румунії вже заявили про готовність мирити їх до того стану, поки Молдавія не відмовиться від самої думки про перевибори. Це питання принципове - на 2013 рік заздалегідь намічалося підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Якщо ж пройдуть нові вибори, то конфігурація в парламенті може виявитися абсолютно іншою, а ідея асоціації і вільної торгівлі з Європою - надовго забутою.

Гонка за лідером як приклад позитивної агітації 

Отже, в Молдавії не вийшло. Але перш ніж говорити про провал товаришів, уповноважених за курс європейської інтеграції Молдавії, визнаємо те, в чому вони очевидно сильні. Не в інтеграції, але в агітації за інтеграцію. В ідеології європейського вибору лише менша частина пропаганди присвячена економічним і політичним нюансам інтеграції. Так, про це теж говорять для тих, кому цікаво, проте аналогії все ж важливіше. Європейська інтеграція - це як у Прибалтиці, як у Грузії, як могло бути в Молдавії. Кінець кінцем, як в самій Європі.

У євразійської ідеології інший стиль. Тут багато говорять про економічні аспекти реінтеграції, господарські ланцюжки, вигоди для бізнесу і так далі. Це теж потрібно й важливо. Проте проблема (навіть не проблема, а просто особливість) подібної форми подання інформації полягає в тому, що вона не може цікавити абсолютно всіх. Бізнесом і економікою може цікавитися (не кажучи вже про те, щоб займатися) лише менша частина людей.

Як охопити інших? Механічне збільшення об'ємів вже працюючої пропаганди навряд чи щось дасть. Ті, хто мають вуха, вже й так усе почули. Для подальшого збільшення «швидкості» залишилося використати прийом з арсеналу європейської інтеграції - гонку за лідером. Очевидно, що в якості аналогій в даному випадку використовуватимуться Білорусія для європейської частини і Казахстан для азіатської. Якщо переінакшити класика, «інших країн для вас у мене немає».

Цей ресурс поки що навіть не почав використовуватися. Мова не про вихваляння на адресу Олександра Григоровича Лукашенка або Нурсултана Абішевича Назарбаєва. Чи Володимира Володимировича Путіна, якщо йдеться про Росію. У певних аудиторіях вони були, є і будуть, проте який вони мають ефект? «Нам би такого!» - але це не зовсім той результат, який хотілося б отримати в контексті євразійської ідеології.

Між тим, тут є про що поговорити і безвідносно президентських осіб. Узяти будь-який аспект - аж до правил дорожнього руху, що діють у Білорусії. Це ПДД нормальної «європейської» (якщо користуватися відповідною термінологією) країни, в яких вичищені всі спірні моменти, використовувані даішниками для хабарництва і виконання звітності по кількості протоколів. Якщо порівнювати з українськими, так це ПДД з наступного століття. І таких системних змін дуже багато в самих різних сферах. І є сенс тримати на них рівняння й іншим нашим республікам.

***

У тієї ж Молдавії не вийшло стати потьомкінським селом успішної євроінтеграції. Може, й не могло вийти? Хоча в індексах Східного партнерства Кишинів ставився на перше місце, а Мінськ - на останнє, але ми-то розуміємо реальну нумерацію в списку. Адже, насправді, все навпаки. І якщо вірно зорієнтуватися в тому, що робити і на кого рівнятися, то результат теж може бути іншим. У тому числі, й для Молдавії.

Валентин Жаронкін,
журналіст, історик

Джерело - http://www.odnako.org/blogs/show_24815/