Колективний Володимир Вольфович
Володимир Жириновський незабаром може залишити пост голови Ліберально-демократичної партії, який він безперервно займає вже більше 20 років. Такі чутки почали тиражуватися в засобах масової інформації відразу ж після минулого XXV з'їзду. Центральним пунктом заміна діючого керівництва не стояла, проте Володимир Вольфович у своєму виступі не заперечував, що партія може змінити лідера - наприклад, навіть перейти до формату колективного керівництва. Внаслідок чого навколополітична громадськість схилилася над питанням, чи покине Жириновський посаду керівника ЛДПР і хто може стати вірогідним наступником.
Сам Жириновський виключає можливість, що це станеться найближчим часом. А ось окремі представники ЛДПР (до речі, на з'їзді було вирішено поміняти назву - тепер всім звична абревіатура стане повним найменуванням партії) не виключають зміни керівництва, причому вже на наступному з'їзді, який відбудеться навесні 2013-го.
Якщо зі «зміщенням» Володимира Вольфовича все ж визначаться, найважливіше якраз не помилитися з фігурою наступника. А ось тут у партії-старожили російської політики великі проблеми. Найбільш вірогідним наступником називають Ігоря Лебедєва, заступника голови Державної Думи, у минулому, керівника фракції, і за сумісництвом сина самого Жириновского. Принаймні, саме до його фігури прихильні найбільш впливові партійці. Проте наскільки такий хід буде зрозумілий електорату ЛДПР і чи сподобається йому новий лідер - в цьому є великі сумніви.
Серед інших кандидатів також треба виділити як мінімум декількох. Наприклад, губернатора Смоленської області Олексія Островского, одного із «співавторів» закону «Діми Яковлєва» Олену Афанасьєву, члена Ради Федерації Михайла Марченка, «старшого» з громадських та релігійних організацій в Думі Ярослава Нілова. Всі вищеперелічені - люди молоді, досить енергійні, і в цілому, самостійні у внутрішньопартійній політиці. До того ж, вони мають певну впізнанність і навіть щось на зразок популярності серед населення.
Питання в тому, чи знайдуть ці фігури підтримку в самого Володимира Вольфовича, який напевно навіть після свого теоретичного відходу захоче незримо контролювати партійну роботу. З цієї точки зору власний син, само собою, є набагато вигіднішим.
Проте для реалізації вищеописаних конструкцій ще потрібне остаточне ухвалення рішення про зміну керівництва, яке однозначно стане важливою віхою в розвитку російської політичної системи. Бо ЛДПР без Жириновского може як швидко стухнути, залишившись в історії партією однієї людини, так і продовжити своє політичне життя, завдяки хоч би якій, але все ж таки виробленій з роками ідеології - державного націоналізму, своєрідного антикомунізму і популізму на вигідних, животрепетних питаннях. Звичайно, можна запевняти, що Жириновський поки що вигідний усім без виключення - і партії, і виборцеві, і навіть діючій владі. Проте Вольфовичу вже 66 і рано чи пізно одному з головних феноменів російської політики доведеться покинути політичну сцену.
Артем Бузіла,
головний редактор naspravdi.com.ua
