Націоналістична альтернатива націоналізму
В Україні нещодавно був створений політичний клуб «Альтернатива», в якому зібралися видатні політологи, експерти, політики, журналісти. Основна мета клубу вибрана начебто добра - протистояння українському націоналізму і насильницькій європеїзації. З іншого боку, альтернативою націонал-європеїзму з точки зору «Альтернативи» (спеціально допустима тавтологія) є зовсім не членство в Митному Союзі і не розвиток України як слов’яноцентричної, православної країни (подібної до сучасної Білорусі), а перетворення України на державу російського народу - грубо кажучи, на російську національну державу.
При цьому ні про які братські почуття, само собою, не йдеться: на існуючу думку, українців як таких не існує, а будь-яка теорія українства, навіть як братського, єдинокровного народу росіянам і білорусам - апріорі антиросійська і нацистська. Іншими словами, під цю категорію потрапляють як справжні нацисти і русофоби типу Бандери і Тягнибока, так і, наприклад, друзі російського народу Тарас Шевченко, Михайло Грушевський, Богдан Хмельницький і навіть усі керівники Радянської України разом узяті.
Зрозуміло, на подібні збори можна було уваги й не звертати, якби нова організація не зібрала на своїх лавах деяких дійсно патріотичних, прослов'янських діячів, досі не помічених у симпатіях до російського імперського шовінізму. Або ж якби в Україні була нормальна, поміркована проросійська партія, що виступає з національних українських позицій, ратує за дружбу з сучасною демократичною Росією і давить у зародку тих, хто хоче повернутися до часів імперії. Але Партія регіонів, що втілювала ще під час перебування опозицією приблизно подібну політичну лінію, сьогодні давно вже відмовилася від своїх колишніх ідей, а проросійський вектор, як бачимо, залишається незайнятим, зважаючи на що його намагаються підім'яти під себе усі кому не лінь - у тому числі й російські націоналісти. І це є найбільшою небезпекою.
Надія тут, втім, не лише на те, що така партія в результаті з'явиться (а, згідно з чутками, вона повинна була з'явитися і очолити її збирався чи то Медведчук, чи то Табачник), але й на поведінку самої Росії і її партнерів за новим геополітичним проектом. Останні - зобов'язані стати для України прикладом для наслідування, бо у Білорусії або в Казахстані ніхто не посміє заїкнутися, що білоруська або казахстанська державність - це антиросійський проект, і що на білоруській або казахській мові розмовляють тільки нацисти. Росії ж слід переконати, що ніякої імперії більше не буде, навпаки - умовно вперше за історію нашої спільної цивілізації народжується вільний конфедеративний союз, де кожна місцева культура матиме величезну значущість, де не буде старших і молодших братів. І варто віддати належне нинішньому російському керівництву - саме так воно й поступає.
Давно пора засвоїти: без потужної незалежної держави під назвою Україна, в якій поняття «Українська ідентичність», «українська культура», «українська національна самосвідомість» повернеться до своїх витоків - до православ'я, слов'янства, візантійства, якщо хочете, - не можливі ані оформлення нових геополітичних об'єднань на пострадянському просторі, ані існування того, що ми називаємо руським світом. Слов'янська цивілізація не може обійтися без власної колиски. Тому той, хто працює на уніфікацію, на імперіалізацію, на знищення всього українського - працює на розкол, а значить іде в одному строю з євронаціоналістами.
Артем Бузіла,
головний редактор naspravdi.com.ua
Джерело - http://politcom.ru/12987.html