Сага про Коломойського та нову державу
Дніпропетровський губернатор Ігор Коломойський - один із найколоритніших персонажів української політики.
Дніпропетровський інженер-металург, якого приватизація винесла на орбіту конфлікту, за яким стежить вся наша частина Євразії.
Хто знав рік тому про ФПГ «Приват»? Ті, кому треба, звичайно, знали. Але для широких мас населення Коломойський був присутній у їхньому житті тільки у вигляді зелених відділень «Приватбанку».
Тепер же, всього за рік, дніпропетровський олігарх не тільки вийшов з тіні, де він перебував весь час, але й пішов на передову олігархічних війн.
До цього з будь-якою владою у «Привата» були нормальні стосунки. Це що, Порошенко після революції віддав під контроль Коломойському всю українську нафту? Ні. Її віддав злочинний Кучма, проти якого збирався перший Майдан. Не менш злочинний Янукович теж не міг зіпхнути менеджерів «Привата» з нафтового бізнесу.
Чотири президента змінилося, а Коломойський як «сидів» на нафті, так і сидить. При тому, що «Укрнафта» - це компанія з держпакетом «50% + 1».
Взагалі, «Укрнафта» - це портрет соціально-економічної моделі України. Державно-приватна компанія, де керує приватний капітал, незважаючи на номінальну зверхність державного пакета акцій. Але ж акції - це умовність. Фікція. Запис у реєстрі. А мова йде про реальні тонни нафти, заводи з переробки, бензин.
Виходить, що для того, щоб володіти господарством держави, навіть не обов'язково його приватизувати. Цілком достатньо управляти реєстрами, вміти проводити збори акціонерів і контролювати кілька судів, які завжди заблокують непотрібне рішення. Тепер ще, щоправда, потрібно мати в розпорядженні декілька батальйонів. Тому що право керування вимагає захисту.
Отже, на одній шальці терезів - абсолютно віртуальні права приватного капіталу, які забезпечені тільки мовчазною бездіяльністю держави. На іншій шальці - стратегічний ринок нафтопродуктів. Плюс ціла господарська інфраструктура.
Дніпропетровський губернатор Коломойський - не просто український олігарх. Це людина, яка не дарма отримала радянську освіту. Молодий інженер-металург з інтелігентної родини дніпропетровських євреїв явно непогано вивчав основи радянської політекономії та діалектичного матеріалізму. Ставши капіталістом, він завжди прагнув до монополії - в банківському секторі, на ринку феросплавів, в медіа-бізнесі. Він не повторює помилок «стародонецьких» і особливо родини Януковича. Не треба лізти в усі ринкові закутки. Треба будувати нехай маленькі, але монополії.
Держава - природний монополіст. Якщо в питаннях монополії у держави з'являються конкуренти, то держава слабшає. Чим менше у держави монополії, тим раніше вона помре.
Власне, лібералізм як ідеологія і є закамуфльованою моделлю олігархії. Приватні монополії заступають собою державу. В результаті держава існує стільки, скільки є на цей рахунок консенсус серед приватних монополій. Як тільки тютюнові та інші сільхозмонополії південних Штатів вийшли з консенсусу, виникла громадянська війна Півночі й Півдня.
Конфлікти приватних монополій завжди обертаються громадянськими війнами. Й Україна не виняток. Загострення суперечностей між приватними монополіями неминуче призводить до колапсу держави. Наступний хід - громадянська війна.
Єдиний шанс для консенсусу приватних монополій - освоєння зовнішніх ринків та неоколоніалізм. Щоб олігархія не знищувала себе й державу, їй потрібен об'єкт для зовнішньої експансії.
Власне, після краху клану Януковича дніпропетровська та київська олігархія розглядали таким зовнішнім об'єктом для колонізації Донбас. Вони вже передчували, як ділитимуть активи Ахметова, Клюєвих, Януковича, Ландика, Єфремова та інших Тарут.
Воно б і вийшло, якби не повстали пролетарі, селяни та дрібна буржуазія Донбасу. Колонізувати Донбас не вийшло. Робітничо-селянське ополчення та інтербригади добровольців зі всієї Євразії зупинили інтервенцію приватних монополій.
Тому національна олігархія повернулася до того стану, в якому перебувала до падіння Януковича. Внутрішній ринок скорочується, як шагренева шкіра, фінанси тануть на очах, а вільних ресурсів, які можна відібрати у держави, не залишилося. Значить, громадянська війна тільки посилиться. І так буде до того часу, поки влада буде у приватних монополій.
Отже, без інструментів народовладдя з цієї кризи не виберешся. Державу потрібно перезапускати. На нових засадах. Де не буде приватних монополій. Та сила, яка покладе в основу держави на території колишньої Україні цей принцип, об'єднає навколо себе інші землі та громадян.
Семен Уралов
Джерело: «Однако. Евразия»
Точка зору автора може не збігатися з точкою зору редакції