Невелике князівство Литовське
Вже більше тижня Європейський Союз лихоманить від дипломатичного скандалу, що вибухнув між Литвою і Австрією. Міждержавні конфлікти для об'єднаної Європи - річ досить рідкісна, що саме по собі гарантувало події широкий громадський резонанс, та тут в справу ще опинилася залученою третя сторона - Росія, громадянин якої й став винуватцем урочистості...
У січні 1991-го року тоді ще радянський спецназівець Михайло Головатов на чолі підрозділу «Альфа» штурмував будівлю Вільнюського телецентру. Під час цих трагічних подій загинуло 15 осіб, як мінімум 600 були поранені. Нині Головатов перебував в Австрійській Республіці на відпочинку і був затриманий австрійцями за запитом Генпрокуратури Литви. Проте, австрійський суд відмовився видавати екс-полковника просячій стороні і незабаром підозрюваний повернувся на батьківщину. Литва була шокована подібною поведінкою і вирішила на знак протесту відкликати свого посла з Австрії для консультацій, а деякий час і зовсім погрожувала Відню розривом дипломатичних стосунків.
Зрозуміло, виправдовувати дії тодішнього радянського керівництва було б блюзнірством. Але чому Литва діє через голову, просячи видачу Головатова у Австрії, якщо той вже друге десятиліття проживає в Російській Федерації, адже аналогічний запит можна було відправити і в Москву? Чи не тому, що Кремль може у відповідь попросити Литву про видачу сотні нацистських колабораціоністів, які досі вільно прогулюються вулицями литовських міст, і прислужників окупаційної тоталітарної адміністрації, які не потрапляють під це поняття. На відміну від Головатого.
Здавалося б, куди вже там далі просуватися Вільнюсу в плані «полювання на відьом» - комуністична символіка заборонена, усі колишні комуністи аж до прибиральників центрального офісу ЦК Комуністичної партії Литви люстровані, справжні ліві і прибічники співпраці з Росією вже давно на задвірках політики. Але маленьким борцям з Радянським Союзом цього мало - тепер повчити правильній антикомуністичній поведінці треба ще й Європу. Причому найцивілізованішу, як там не є найрозвиненішу Європу, до якої Литві і її колегам по регіону доки ще далеко, - як свого часу СРСР до побудови комуністичного суспільства.
Справа, звичайно, передусім у фігурі литовського президента - Далі Грібаускайте, яка відрізняється аж надто затятою антиросійською риторикою навіть для керівника прибалтійської держави. І яка готова піти на все (у тому числі і на дружбу з білоруським керівником Лукашенко, якого Європа не приймає ні в якому вигляді), аби Росія, все одно яка, радянська або демократична, в очах цивілізованого світу залишалася агресором, варваром, імперією зла. Адже хтось зобов'язаний знову і знову роздувати вже практично згаслий в Європі міф про страшну російську загрозу.
Втім, повертаючись до теми дипскандалу - це хто ще кого вчити повинен? Чи це не Австрія, яка з успіхом здолала своє нацистське минуле і зуміла знайти в собі сили звинуватити в усьому не сусідній німецький народ, а Гітлера? Чи Литва, яка під виглядом боротьби з тоталітарною спадщиною бореться з Росією і її громадянами як такими? Або, вірніше, не Литва - а саме особи ніби Грібаускайте. Адже не можна записувати в хворі на історичні комплекси і безпам'ятність увесь народ, що колись створив основу гордого Великого князівства Литовського...
Артем Бузіла
Джерело - http://www.politcom.ru/12309.html