Що спільного в сьогоднішніх Білорусії та України?

Україні та її президентові зробили абсолютно не заслужений комплімент. Комплімент, образливий для здорового глузду. Її, Україну, в нинішньому її стані, поставили на одну дошку з Білорусією.

Стівен Пайфер, який колись грав роль посла США в Україні, - балакун з балакунів. Це взагалі властиво колишнім. Згадайте, наприклад, колишнього польського президента Квасневського. Зупинити ж неможливо, коли почне говорити. А наші колишні президенти? Ну, ось і колишні американські посли нічим не кращі. А Пайфер серед них - винятковий балакун.

Так от, цей балакун заявив у своєму інтерв'ю, що Обама не збирається найближчим часом зустрічатися з Януковичем, оскільки «Україна спрямовується в бік ще однієї Білорусії замість другої Польщі». Адміністрації Обами, мовляв, нецікаво працювати з іще одним Лукашенко.

Ось скажіть, будь ласка: людина вже послом працювати перестала. Офіційно статусу дипломата по відношенню до України не має. Тобто, брехати вже абсолютно не зобов'язаний. Проте ж все одно бреше!

Що спільного в сьогоднішніх Білорусії та України? Хіба що кордони. По факту: Білорусія розвивається шляхом соціальної держави. В ній працюють державні підприємства як у легкій, так і у важкій промисловості. Білоруси експортують як в колишні радянські республіки, так і в Євросоюз не лише продукцію легпрома, але й хімічної промисловості та машинобудування. Економіка у Білорусії змішана, зберігає елементи планові, але й ринковими відносинами не нехтує (бізнес в ній, згідно Doing Business - 2013, вести легше, ніж в Росії), хоча й стоїть на суворому принципі державного управління. Завдяки цьому криза у Білорусії існувала тільки у фантазіях американських і українських журналістів (вважати «кризою» труднощі з купівлею валюти можуть тільки лицеміри та ідіоти). Білоруси співпрацюють з Євросоюзом, незважаючи на жорстокі санкції. Будучи в союзній державі з Росією і знаходячись у серйозній залежності від неї, Білорусія, проте, відстоює свої інтереси - достатньо подивитися хоч би на скандал з «розчинниками», російські претензії з якого так і залишаються не задоволеними.

Поясніть мені: що тут спільного з Україною? Де хоч якісь паралелі між білоруською успішністю і нашим сьогоднішнім станом?

А де хоч якісь паралелі між Лукашенко і Януковичем? У першому випадку - класичний ефективний авторитарист, який успішно використовує демократичні інструменти для підкріплення своєї авторитарної влади і має реальний рейтинг не нижче 60%. Людина, яка не лише має статус «ворога Заходу», але ще й усіляко цей статус підтримує, демонстративно його... е-е... демонструє. І яка при цьому торгує із Заходом - з тим, з яким йому вигідно торгувати! Що спільного в нього з президентом України, позиції якого за всіма приводами «невизначені» і «амбівалентні»? З людиною, чий рейтинг підтримки разів десь у десять-п'ятнадцять нижче антирейтингу?

Звичайно, Лукашенко можна критикувати, хто ж сперечається. А у Білорусії не все солодко, теж очевидно. Але всі претензії Заходу до Білорусії носять суто ідеологічний характер у формі: «ну не подобаєтеся ви нам!». А внутрішні претензії до Лукашенко так і зовсім циркулюють у середовищі самовдоволених комплексантів-невдах і зводяться до питання: «чому він не дає нам побути президентами?!».

Якби Янукович був би хоч у чомусь схожий на Лукашенко, це означало б, як мінімум, що він здатний вести незалежну від думки США і ЄС зовнішню політику. Чи візьметься хто-небудь стверджувати подібну маячню?

Пилип Садиленко

Джерело - http://glagol.in.ua/2013/02/13/chto-obshhego-u-segodnyashnih-belorussii-i-ukrainyi/