Українські радикали: хто вони?
Сильне розчарування - ось що я відчув, коли дізнався, що Українська радикально-демократична партія перетворилася на Радикальну партію Олега Ляшка.
В 2009 році мені довелося потрапити в один проект - дуже цікавий і перспективний, як мені тоді здавалося. Йшлося про створення нової політичної сили.
Ця ідея здалася мені цікавою, хоча у нас не було ні грошей, ні спонсорів. І це робило нас вільними: я вважав, що «воля і розум» - це кращі умови для створення дійсно «інноваційної» політичної сили в Україні.
І ми її створили. Не можу сказати, що мій вклад був вирішальним, навіть не можу говорити про те, що він був значимим. Проте я працював у партії, названій чомусь УРДП (хоча ми придумали і затвердили іншу назву, а це виникло за одноосібною ініціативою лідера). Свого часу мені навіть довелося писати «виправдання» цьому не найвдалішому партійному «імені».
Якщо проглянете партійний сайт, який ще не встигли перекроїти на новий лад, побачите, що всі члени команди на час старту проекту були студентами або випускниками внз. Частина з них увійшли до політради партії, у тому числі і я. У партійному статуті було записано, що політрада - це «найвищий керівний орган партії». Вище - тільки з'їзд.
Новину про те, що УРДП «продали» Олегу Ляшку, я, член політради цієї партії, дізнався із статті автора, який жодного відношення до неї не мав.
Виявляється, відбувся з'їзд партії (!), але про це нікого з членів політради не повідомили. Не дивно, адже більшість з них ніколи б не погодилися на об'єднання з командою Ляшка.
Легітимність цього «загального з'їзду» - під великим знаком питання. Я з'ясував, що рішення про його проведення було прийняте, фактично, в односторонньому порядку людиною, про яку мова піде нижче.
У цій статті я хотів розповісти про зраду і цинізм, які надовго законсервують мою віру в можливість побудови чогось дійсно нового у рамках політичної системи України.
«Герой» моєї розповіді - Владислав Теліпко, колишній «генеральний секретар» УРДП, а нині - один з перших помічників Олега Ляшка. Саме він вирішив, що окрім нього в організації «ніхто нічого не вирішує» і продав «хутір разом з кріпаками».
Навіть його заступники, найнаближеніші до нього люди, не знали до кінця, що ж відбувається з УРДП. Це настільки їх уразило, що сьогодні вони готові йти до суду.
Владислав Теліпко - людина владна і розумна, багато хто має виняткову думку про нього. Але є і «зворотний бік медалі» - марнославство, нарцисизм і снобізм.
Офіційна біографія пана Теліпка оповідає про те, що молода людина 1988 року народження має на своєму рахунку декілька підручників і цілий ряд навчальних посібників для студентів-юристів (до речі, Телипко сам ще студент).
Вундеркінд - запитаєте ви? Цілком можливо.
Проте. Відомий український юрист Вадим Беляневич, що увійшов до «топ-50 кращих юристів України», звинуватив Владислава Теліпка в плагіаті.
На його думку, «Науково-практичний коментар до Господарського процесуального кодексу України» авторства Теліпко на 90% повторює аналогічний Коментар Беляневича, який побачив світло декількома роками раніше.
Справедливості заради варто сказати, що судовий процес між Вадимом Беляневичем і Владиславом Теліпко ще не закінчений. Хоча не вірити в правдивість звинувачення відомого юриста немає причин. Став би Беляневич позиватися до студента, не маючи на те вагомих підстав? Ризикувати своїм ім'ям? Заради чого?
Втім, для українського політика плагіат - це щось подібне до «вхідного квитка» у велику політику. Скільки плагіаторів працює на «благо» України! Узяти хоч би книгу президента Януковича, яка, на думку журналістів УП, носить компілятивний характер.
Нарцисизм і марнославство - невід'ємні якості вітчизняних політиків. Але коли людина задовольняє почуття власної важливості, крокуючи по головах своїх товаришів, - це вже занадто навіть для вітчизняного політика.
І заради чого? Заради того, щоб стати «хлопчиком Ляшка»? Це життєва мета?
Приклад цієї молодої людини - показовий - він легко прийняв діючі у великій політиці правила гри, і його не збентежило, що вони глибоко порочні.
Згідно з цими правилами немає нічого негожого в плагіаті, зраді, обмані.
Треба продати партію разом зі своїми прибічниками - будь ласка. Треба «запозичити» чиїсь ідеї - жодних проблем.
Цікаво, чи знає новий хазяїн партії, ким є його соратник?
Ми, у минулому члени політичної ради УРДП, на власному прикладі осягнули найочевиднішу істину української політики: особисті амбіції однієї людини важливіші за загальну роль і мету усіх. Навіть якщо ця мета - добробут країни.
Я вийшов з цього проекту, як вийшли багато дітей, з якими ми починали будувати його «з нуля». Хотілося б призвати усіх тих, хто залишився, запитати у себе: а чи дійсно участь в технічній партії «під вибори», якою тепер стала УРДП, варта того, щоб втратити власне лице?
Андрій Самброс,
політичний аналітик, «Спілка молодих політологів України»
Джерело - http://www.pravda.com.ua/columns/2011/09/6/6564056/