Унія вимагає визнання
У відносинах православних Московського Патріархату і українських греко-католиків, схоже, намітилися деякі зрушення. Принаймні, такі висновки в першу чергу спадають на думку після досить несподіваних заяв з боку лідерів обох церков. Спочатку керівник УГКЦ Святослав Шевчук на веб-конференції обмовився, що не проти зустрітися з патріархом Кирилом, і обговорити з ним наявні у взаємовідносинах між конфесіями проблеми. Потім слово взяв російський патріарх, заявивши, що діалог двох християнських церков останнім часом налагоджується. Домовитися про побачення, правда, релігійним сановникам доки не вдалося.
Здавалося б, ініціатива про відновлення перерваного десятки років тому діалогу - річ дуже потрібна, особливо для країни, розколотої не лише за політичним, мовним, але й релігійним принципом. Проте, в промовах церковнослужителів не обійшлося без колкостей: Шевчук у своєму зверненні назвав православну церкву Російською, хоча в усіх офіційних документах вона іменується Руською, і наніс таким чином образу десяткам мільйонів вірян по всій Україні. Крім того, докорив «деяким» у тому, що вони не визнають легітимності існування греко-католиків в Україні, недвозначно натякаючи на канонічних православних і посилаючись на «псевдособор» 1946 року. В ході якого, якщо хто не пам'ятає, українські греко-католики прийняли рішення про саморозпуск і перехід до лона Руської церкви.
Звичайно, подібні заяви не призведуть до встановлення міжконфесійного миру в Україні, а тільки посилять протиріччя. До речі, якщо покопатися в історії, то нелегітимним Львівський собор 1946 року й не назвеш - скоріше, возданням по заслугах. Так, ініціатори повернення до православ'я повністю контролювалися більшовицькими спецслужбами, але чому в даному випадку замовчують походження самої Греко-Католицької Церкви як такої - яка також була створена шляхом сепаратного договору між частиною українських православних священиків і католицькими окупантами у форматі Брестської унії. І унія ця, між іншим, викликала досить серйозні протести всіх без виключення верств населення (чого варті тільки прекрасні сатиричні твори українського письменника Івана Вишенського, якраз і присвячені горезвісному «об'єднанню») і в результаті, нехай це не звучить як перебільшення, призвела до національно- і релігійно-визвольного повстання Богдана Хмельницького. Тоді як ініціатори Львівського собору, на чолі з Гавриїлом Констельником, до речі, зовсім не симпатизували тоталітарному сталінському режиму, а лише тимчасово використовували його в ім'я звільнення галицької церкви від згубного впливу католицтва.
В подібних питаннях належить розібратися не лише священнослужителям, а передусім самому українському народу. Саме від того, наскільки сильно він готовий захищати свою ідентичність, у тому числі й релігійну, і залежить, як просуватиметься діалог між канонічною і іншими гілками християнських церков України.
Артем Бузіла,
головний редактор naspravdi.com.ua
Джерело - http://politcom.ru/12902.html