З Дону видачі немає
У колі людей небайдужих до долі Руського світу, все більшої популярності набуває скептичний погляд на нинішню путінську РФ. Мовляв, у них там та ж деградація що й у нас на Україні, той самий феодалізм, але тільки не в середньовічній, а в абсолютистській фазі, неймовірна корупція, всі чиновники й капітали в Лондоні, проблеми з Кавказом, здача зовнішньополітичних позицій і взагалі суцільний РR та гнилий постмодернізм. Тобто й інтегруватися нам нема з ким, і немає чого. Зізнаюсь, не чужий до таких думок і я.
Втім, іноді власний скепсис варто звіряти й з думкою по-справжньому незалежних і компетентних в таких питаннях експертів. Ні, звичайно, я маю на увазі не «висурковських пропагандонів», що ви - що ви!
Ось, наприклад, 29 серпня в ході «інтернет-теле-прес-конференції» депутат ВР України V і VI скликань від Партії регіонів В.І.Ландік на питання про плани приєднання деякої частини Луганської області до Росії заявив наступне:
«Росія згодна, щоб їй приєднали весь світ, причому який побагатіше - бідний би вона не брала. У нас інша пропозиція - повернути Краснодарський край, частину Ростовської області, Білгородської, Воронежської, які раніше входили в нашу, Київську Русь. Ось така моя пропозиція».
Зверніть увагу, це сказала не Ірина Фаріон, Андрій Шкіль або Андрій Парубій. Це слова не просто депутата-регіонала, це слова луганчанина. Залишимо на совісті нардепа історію з географією. Сподіваюся, колеги з Луганського Університету імені Даля оцінять ці відкриття належним чином і перейменують свій ВНЗ на честь збирача земель київо-російських. А для того, щоб зрозуміти істинний сенс цього висловлювання давайте уважніше придивимося до його автора.
Широкому колу вітчизняних обивателів прізвище Ландік ні про що не говорило аж до 2011 року. 14 березня газета «Сегодня» розповіла читачам історію про те, як луганський нардеп Володимир Іванович Ландік нацькував свого охоронця на співробітника ДАІ, який наважився зупинити його «Мерседес» за перевищення швидкості. Треба сказати, що особливого шоку ця новина не викликала, враховуючи те, що, з одного боку, в нас і куди більш ліберальні депутати дозволяли собі вільності стосовно ДАІ, а з іншого - загальну «любов» наших громадян до цього правоохоронного підрозділу. Втім, як будь-який гарний християнин (інцидент мав місце у Великий Піст), Володимир Іванович незабаром приніс постраждалому даішникові вибачення за поведінку свого підлеглого. На тому й порішили.
Проте, не пройшло й півроку, як прізвище Ландік знову замигтіло в кримінальній хроніці. Роман Володимирович Ландік, депутат Луганської міськради, заступник голови комісії із земельних питань, в ніч з 4 на 5 липня був зафіксований камерами внутрішнього спостереження ресторану «Баккара» у момент нанесення тілесних ушкоджень деякій Марії Коршунової. Не вдаватимемося до інтимних подробиць рукоприкладства, хто кому чого не дав, і хто кому як відповів. Нас цікавить інше.
За словами потерпілої, Ландік-старший просив вибачення і перед нею. Чи вплинуло на реакцію батька те, що інцидент припав на Петров піст, або яка інша була тому причина - не повідомляється. Тим часом Ландік молодший спробував сховатися за кордоном, але був затриманий російською владою в Краснодарі і переданий українському правосуддю.
Власне кажучи, усе вищевикладене, як я й говорив, добре відомо кожному обивателеві, який хоч трохи цікавиться політикою.
Менш відомий широкій публіці ще один факт з історії цього, поза сумнівом, примітного прізвища. У 1993-му році Україну стрясали масові акції протестів донецьких шахтарів, в результаті яких прем'єр-міністр, дніпропетровець Леонід Кучма покинув свій пост, а в центральну владу були делеговані двоє «донецьких» - Юхим Звягільский та Валентин Ландик, молодший брат нашого героя (до речі, прізвища рідних братів пишуться по-різному, у старшого через "і", а у молодшого через "и" - кажуть, помилка паспортистки).Звягільский тоді став прем'єр-міністром, а Ландик - його замом із зовнішньоторгівельних зв'язків. Втім, свої пости вони займали менше року, Кучма переміг на президентських виборах і чекати свого часу «донецьким» треба було ще майже десять років.
Але повернемося до нашого первинного питання: як могло так статися, що такий кадровий донецький елітарій, як Ландік, заговорив фразами з націоналістичних агіток? Найпростіше списати це на те, що за деякими даними після скандальних історій шанси Ландіка на потрапляння до нового парламенту сильно зменшилися, і він намагається прогнутися в антиросійський бік разом із мінливою політичною кон'юнктурою теперішнього моменту.
Але мені здається, що істинна причина подібних висловлювань лежить значно глибше. Вона лежить у пластах історичної пам'яті, що відносяться до тих часів, коли річка Кальміус, яка сьогодні ділить навпіл місто Донецьк, була кордоном між землями «Вільностей Запорізьких» і Війська Донського. До тих часів, коли після ліквідації Кримського ханства іррегулярні запорізькі війська нестримно втрачали своє воєнно-стратегічне значення, а запорізька старшина наживала багатства за рахунок українських селян, які бігли на Січ, і пересічних козаків. До тих часів, коли колишня козацька старшина Гетьманщини перетворювалася на поміщиків-кріпосників, влада яких була ще сильнішою, аніж у польських панів. До тих часів, коли по дорозі «з Дону до дому» козаки заради забави «прив'язали Галю до сосни косами». І якщо ми відкинемо романтичний сентимент 19-го століття і подивимося історичній правді в очі, то хранителем справжніх традицій степової вольниці «православного лицарства» в сьогоднішній Україні є донецькі.
Що б ми не думали про Путіна та його систему, але повірте мені, Ландіку, який сидить у своїй вотчині на самому кордоні з Росією, як козак на оглядовій вежі, істинний стан справ у РФ куди видніший, ніж нам з вами. Цьому представникові знатного магнатського роду виклали хороший урок, заламавши в Краснодарі руки його чаду. І він буде готовий об'єднатися хоч з Тягнибоком, хоч з Турецьким султаном, аби не опинитися під юрисдикцією нинішнього пітерського пресвященного самодержця.
Історія знає всього два способи боротьби з феодальною вольницею. Перший - за допомогою самоорганізації комун, другий - за допомогою авторитарної центральної влади. Але повна перемога в цій нелегкій боротьбі і подальша ліквідація феодальної смути як такої може бути забезпечена тільки поєднанням двох цих підходів. І пан Ландік може погано пам'ятати карту Київської Русі, але цей історичний урок він і йому подібні знають на «відмінно».
Олександр Васильєв