«Євромайдан» за один рік. Вони здобули?

Справа не у війні і не в доларі по 26 гривень. Справа в тому, що ці хлопці роблять цілком протилежне тому, що обіцяли!

Час розпочати підводити короткі підсумки першого року правління людей, які прийшли до влади після перемоги «Євромайдану». Наприклад, голова фракції «Самопомочі» у Верховній Раді нещодавно заявив, що, цитую, «рік тому сотні людей померли заради того, щоб ми були в парламенті».

Дозволю собі не погодитися з народним обранцем. Люди все-ж таки вмирали не за те, щоб змінилися особи в репортажах з Верховної Ради, а заради якихось, не побоюся цього слова, цінностей, які реалізовуватимуться у вигляді реформ володарів цих самих осіб.

Відсутність реформ або їх занадто (до цілковитої непомітності) неспішний характер – осудовисько людське, про це не говорить тільки ледачий. Чого вже там, навіть самі «постмайданні» політики полюбляють періодично пройтися по цьому питанню, цілком прозоро натякаючи, що провина за такий стан речей лежить на їхніх вчорашніх союзниках по Майдану, які сьогодні стали конкурентами в боротьбі за владу, вплив та ресурси. Так що говорити про це - банально і нецікаво. До того ж що у потенційних реформаторів, обвинувачених у затягуванні процесу реформ напоготові виправдання на всі випадки життя: «Так війна ж в країні!».

Саме ця війна, за словами хлопців з телевізора, не дозволяє їм зайнятися настільки потрібними країні реформами, навіть найпростішими. Що ж, повіримо на слово, і не будемо обговорювати те, чого наші правителі не роблять. Поговоримо краще про те, що вони роблять - і як це співвідноситься з тим, що вони обіцяли зі сцени Майдану.

Найбільш яскравим прикладом у цьому сенсі є горезвісна «євроінтеграція», а точніше, підписання угоди про асоціацію з ЄС. В рамках цієї угоди Україна не тільки брала на себе певні зобов'язання щодо проведення реформ (що можна було тільки вітати), але і зобов'язалася впровадити режим вільної торгівлі з ЄС, в рамках якого зовнішньоекономічні операції з Європою повинні здійснюватися в безмитному режимі. Власне кажучи, можливі негативні наслідки впровадження цієї самої зони вільної торгівлі і були у свій час основним аргументом проти підписання угоди про асоціацію.

Креатури «Євромайдану», що перемогли, зрозуміло, не могли не підписати угоду про асоціацію. Однак буквально через кілька місяців після цього вони ж прийняли низку рішень, фактично торпедувавших ключові положення цієї угоди. Наприклад, Верховна Рада схвалила введення спецподатку на імпорт: з усіх імпортних товарів, за винятком нафти, газу, вугілля, ядерного палива і ліків повинен стягуватися податок у розмірі 5-10% їх вартості. З економічної точки зору, цей податок фактично є аналогом імпортному митові, який Україна зобов'язалася скасувати. Тобто, прийняття цього рішення відверто суперечить як духу, так і букві угод про асоціацію з ЄС.

До слова, днями міністр економіки України Наталія Яресько ствердила: закон буде введено в дію найближчим часом. Щоправда, податок на імпорт називають тимчасовим заходом, покликаним наповнити злиденний державний бюджет у складний період. Але чи може хтось сказати напевно, скільки триватиме цей період?

А найголовніше: якщо євроінтеграція - це добре, то чому для порятунку економіки і держскарбниці доводиться вживати заходів, діаметрально протилежних «курсу на євроінтеграцію»?

Звичайно, не можна сказати, що Україна не стала ближчою до Європи. Приміром, ДАІ вже навіть завело патент на зразки номерних знаків з прапорцями ЄС, що, безумовно, є потужним проривом на ниві євроінтеграції. Зате угода про відкрите небо Європи, до якого Україна мала приєднатися влітку в рамках плану, впровадженого ще при «злочинній владі», з якоїсь причини не підписана. І більш того, її підписання відкладено на невизначений період. Злі язики пов'язують відмову від «аероінтеграціі» з бізнес-інтересами найвпливовішого олігарха України Ігоря Коломойського, чия фактична монополія на авіаперевезення була б порушена підписанням цієї угоди. Адепти «Євромайдану» злим язикам, звичайно, не вірять - адже, крім усього іншого, «Майдан стояв» і проти надмірного впливу олігархів на владу, чи не так?

Або взяти, приміром, такий «ідеал Майдану» як різноманітні свободи - наприклад, свободу економічної діяльності. У складеному Heritage Foundation спільно з газетою Wall Street Journal рейтингу країн за рівнем економічних свобод, Україна посіла 162 місце, втративши відразу сім позицій порівняно з останнім роком правління «банди Януковича». Та й навряд чи можна було очікувати чогось іншого з урахуванням, наприклад, введення норми про обов'язковий продаж експортерами 100% валютного виторгу!

Втрачає Україна позиції і в плані свободи слова. Приміром, за підсумками 2014-го року у відповідному рейтингу наша країна посіла 127 місце з 180, втративши одну позицію - падіння не настільки різке, як в галузі економічних свобод, але також неприємне. Більше того, автору цих рядків настільки незначне погіршення позицій України в рейтингу здається досить дивним - з урахуванням цілої серії правоохоронних і «недержавних» наїздів на засоби масової інформації та окремих журналістів. Втім, іноземним експертам, напевно, видніше ...

Невелика риса: за інформацією Управління верховного комісара ООН у справах біженців, торік притулку в країнах ЄС попросили більше 9 тисяч українців. Це в 10 разів більше, ніж в 2013-му році. Чи можна це вважати показником успішності євроінтеграційних процесів? Нехай читач вирішує самостійно.

Ще один приклад - з кола законодавчої практики. Свого часу (при Януковичі) Україна затвердила новий Кримінально-процесуальний кодекс. Серед іншого, розробники нової редакції документа поставили перед собою завдання полегшити долю підслідних, які нерідко змушені були проводити за гратами довгі роки в очікуванні суду і вироку.

У новому КПК, дійсно, були чітко описані правила і умови, за яких підозрюваним у якості запобіжного заходу можна було обрати утримання під вартою, розширено перелік запобіжних заходів, що не припускають позбавлення волі (як, наприклад, домашній арешт), передбачена можливість звільнення під заставу . Однак у 2014-му році (вже при «євроінтеграторах») в новий КПК вводяться поправки: зокрема, тепер підозрювані у скоєнні низки злочинів тепер повинні до суду утримуватися виключно під вартою.

У плані лібералізації та «європеїзації» законодавства - явний крок назад. Зрозуміло, законодавці за традицією пояснили посилення заходів щодо підслідних «війною в країні». Мовляв, обов'язкового змісту за гратами підлягають лише «вороги народу»: підозрювані у державній зраді, шпигунстві, сепаратизмі, тероризмі і т.п. Однак реальність така, що в результаті за гратами опиняються люди, обвинувачені, наприклад, в тому, що сфотографували фасад військового заводу або розклеїли на стовпах листівки «підривного характеру». Провину їхню ще треба довести (підозра - ще не вирок), але вони вже сидять, причому незалежно від серйозності доказів, зібраних проти них правоохоронцями. Крок до Європи? Навряд.

Список вельми сумнівних з «євроінтеграційної» точки зору ініціатив нової влади можна продовжувати (і ми до цієї теми ще обов'язково повернемося). Проте вже сьогодні зрозуміло одне: шлях, яким рухається Україна сьогодні, може в підсумку привести нас зовсім не в Європу, а зовсім в інше місце.

Юрій Ткачов

Джерело: http://timer.od.ua