Київська естафета Лукашенка-Назарбаєва: як загасити конфлікт та ще трішечки заробити
Естафетні візити Олександра Лукашенка та Нурсултана Назарбаєва до Києва перед союзною зустріччю в Москві вивели українську кризу на нову орбіту.
Фактично ми вперше маємо справу з союзним врегулюванням конфлікту в Євразії. Наприклад, громадянські війни в Грузії та Молдові так і не стали союзною проблемою, й усі витрати понесла на собі Росія.
Однак, аналізуючи таку політичну гру, треба завжди пам’ятати, що ЄАС – це не СРСР та ніякого Політбюро тут немає. Тому позиції союзних республік Білорусії та Казахстану можуть значно відрізнятися від позиції союзної Федерації. Це не добре й не погано – просто не треба забувати, що союз в нас торгівельний та з 1 січня буде працювати економічний. Відповідно, треба розуміти, що Мінськ та Астана приймають участь в українській кризі настільки, наскільки це зачіпає їхні інтереси. Мотивації Мінську та Астани різні, але схожі в своїй прагматиці.
Близькість позицій Мінську та Астани
- Промислові капітали 10-ти та 15-ти мільйонних республік розглядають 35-мільйонний ринок України як перспективний.
- Розірвані коопераційні зв’язки (особливо в військовій та аерокосмічній сферах) між підприємствами України та Росії можуть бути відновлені через білоруських та казахстанських посередників, на чому вони ще й зароблять.
- Громадянська війна на території України повинна бути максимально швидко припинена: для Білорусії важливий спокій у Північних та Західних регіонах України; від Донбасу до кордону з Казахстаном ближче, ніж до білоруського.
Особливість позиції Мінська
Головне, що цікавить голову білоруської держави – це внутрішній український ринок. Доступ на нього для білоруської продукції є гарантією позбавлення від головної проблеми білоруської економіки – затоварювання.
Тому для Мінська критично важливо продати якомога більше товарів, доки не девальвувала українська гривня – бажано, прив’язавши контракти до державних закупівель.
Друге питання, що в Мінську переоцінюють платоспроможність Києва та забувають, що український Кабмін не зовсім підконтрольний Петру Порошенкові.
Для того, щоб гарантовано отримати доступ на український ринок та гарантії своєчасної оплати, бажано домовлятися не тільки з президентом та прем’єром, а також з губернатором Дніпропетровської області та новим міністром фінансів – громадянкою США. До того ж, для стрімко злидніючих громадян України білоруські товари дуже скоро будуть просто не по кишені.
В середньостроковій перспективі український ринок очікує криза неплатежів, і Білорусія просто-напросто може не отримати гроші за поставлені товари. Тому Мінську треба працювати за передоплатою та в валюті – а хто собі може дозволити таке в Києві, не дуже зрозуміло.
Особливість позиції Астани.
Для Нурсултана Назарбаєва українська криза не є прямою загрозою, тому як Казахстан не межує з Україною. Однак, від Донбасу до західного кордону Казахстану ближче, ніж до Білорусії, тому в Астані розуміють, що вогнища світової війни роздмухують у східному від Європи напрямку.
Якщо вибухне Кавказ, то вже на наступному кроці війна буде в Каспійському регіоні. А якщо додати загрозу, що виходить з Афганістану, то зовсім швидко Казахстан може мати гарячі позиції на своїх кордонах. Для Астани критично важливо припинити громадянську війну в Україні та бути спокійними за власні північно-західні та морські кордони.
Друга важлива мотивація для Назарбаєва – його персональна активна зовнішньополітична позиція. Він вже давно просуває ідею G-global, як противагу панівному G-8, яка означає, що континентальна політика потребує залучення всіх зацікавлених сторін, а не тільки представників «золотого мільярду». Що, власне, й демонструє Нурсултан Назарбаєв в ході української кризи.
При цьому, для 15-мільйонного Казахстану доступ на український ринок, навіть за виключенням Криму та Донбасу, достатньо привабливий. Що й було продемонстровано на прикладі контракту на постачання казахстанського вугілля Києву.
Важливість цієї події в тому, що Назарбаєв одним візитом та одним контрактом перекинув усю пропагандистську єресь київської влади про вугілля з ПАР та Автралії. Голова Казахстану довів, нікому нічого не пояснюючи, що Україна – це євразійська республіка, тому що вона не може існувати поза загальною системою господарювання.
Якщо у Києві немає вугілля з Донбасу, то ніякого іншого вугілля, крім вугілля з Екібастуза чи Караганди, для Києва бути не може.
Є, насправді, неофіційна версія, що під виглядом казахстанського вугілля буде надходити вугілля з Донбасу через російський кордон. Однак, доказів цієї версії немає та навряд чи коли-небудь з’являться.
Однак, є два важливих нюанси в зв’язку з цим контрактом.
- Як буде надходити це вугілля? Через РФ або морем Каспієм в Азербайджан, потім до Грузії й знову морем до Маріуполя? Тому що, якщо маршрут по землі й через Росію – то це вже не тільки вугілля з Казахстану, але й трохи з Росії.
- Як сприймуть горняки з Казахстану те, що вони своєю працею будуть допомагати владі в Києві? Не знайомий з соціологічною ситуацією в регіоні, але, за логікою, горняки Казахстану повинні симпатизувати горнякам Донбасу.
Отже, не дивлячись на відмінності в підходах союзників Росії, в наявності єдина мета – використати українську кризу для компенсації внутрішніх витрат. Промисловий капітал й Казахстану, й Білорусії розглядає український ринок так само, як російський промисловий капітал, - як ринок, який необхідно засвоїти, не дивлячись на глибоку кризу. Однак в силу кризи російсько-українських відносин російський капітал витісняють з політичних причин. Тому спорожнілі ниші заповнюються казахстанським та білоруським капіталом та товарами.
Семен Уралов
Джерело: «Однако»