Віктор Янукович: відчуваю відповідальність, що не зміг перешкодити зовнішнім силам здійснити державний переворот

Піврічне мовчання Віктора Януковича було викликане необхідністю проаналізувати не стільки слова українських політиків, скільки їхні реальні дії та особливо наслідки цих дій.

 - Пан Янукович, чи відчуваєте ви особисту відповідальність перед народом України за те, що відбувається в країні?

 - Я повною мірою несу відповідальність за той період, коли я очолював державу та міг впливати на рішення. Я нагадаю, що станом на 22 лютого 2014 року, коли було здійснено переворот, в Україні не було громадянської війни, пенсії та заробітна платня виплачувалися своєчасно та в повному обсязі, долар коштував 8,8 гривень, Крим був у складі України, а на Донбасі не гинули люди.

Єдине, за що я відчуваю відповідальність – що не зміг перешкодити політичним авантюристам за допомогою зовнішніх сил здійснити державний переворот.

 - Наскільки я пам’ятаю, саме ви вели Україну до Європи, починаючи з 2010 року. Рішення призупинити підписання Угоди про асоціацію застало багатьох зненацька. Чим було викликане це рішення?

 - Рішення було викликане усвідомленням величезних економічних втрат, які могла понести Україна. Звісно, підпиши я цю угоду в Вільнюсі, напевно донині я займав би президентський кабінет та керував би країною. Западні лідери з радістю зустрічалися б зі мною та хвалили за «вірне рішення». Я навіть мав би великі шанси бути вибраним на другий строк. Але це було б досягнуто ціною банкрутства половини української промисловості та неминучого значного падіння рівня життя населення. Мені не потрібна було влада такою ціною...

 - Але ж для любої розсудливої людини очевидно, що ці негативні наслідки підписання Угоди про асоціацію повинні були бути вам відомі заздалегідь. Чому про них заявили лише за три тижні до запланованої дати підписання угоди?

 - Ми розуміли, що в економіці України з’являться великі труднощі після підписання угоди. Ми могли підписати її тільки при умові компенсації наших витрат, які могли виникнути від проблем в торговлі з Росією. Перехід України на технічні стандарти ЄС в машинобудівництві, значне підняття дотацій в сільському господарстві до рівня ЄС – ці та маса інших питань були не під силу Україні. Але політики ЄС, наполягаючи на швидкому підписанню угоди, навідріз відмовились надати яку-небудь компенсацію та переглянути економічну частину угоди з урахуванням пропозицій України. В тому числі шляхом розглянення вузьких проблем в форматі Україна – ЄС – Росія.

 - Давайте поговоримо про Майдан. Усе почалося з розгону студентів в ніч на 30 листопада 2013 року. Стверджують, що за цим стояв голова вашої адміністрації?

 - Щоб зрозуміти, хто за цим стояв, треба розуміти, кому це було вигідно. Мені це було вкрай невигідно.

Безумовно, ніякого наказу на розгон демонстрантів не було й не могло бути. На мій погляд, це була добре організована провокація, для того щоб перевести мирні акції протесту до радикального русла. В мене немає прямих доказів того, що за провокацією 30 листопада стоїть Льовочкін. Однак такі підозри мають під собою достатньо вагомі підстави.

 - Скажіть відверто, чому ви одразу не покарали винних у розгоні, це ж могло заспокоїти маніфестантів?

 - Як тільки слідчими були встановлені перші факти й докази тих подій, мною особисто були відсторонені від своїх посад заступник секретаря СНБО Сивкович та голова Київської міської адміністрації Попов, а міністр МВС Захарченко відсторонив керівника Київського управління МВС Коряка. Для встановлення істини необхідно було провести розслідування, а це, як ви розумієте, процес нешвидкий. Однак ніхто не став очікувати його результатів. Людям на Майдані швидко нав’язали ідею про те, що я особисто дав наказ розігнати студентів.

А ваше питання з приводу того, хто винний в розгоні, я адресую теперішнім слідчим прокуратури, які через рік так і не надали зрозумілої відповіді.

 - Тоді чому ви не вийшли до людй на Майдан, як це зробили в 2010 році під час «податкового Майдана»?

 - Я ніколи не лякався спілкування з народом. Але, якщо ви згадаєте, 1 грудня 2013 року опозиційні лідери вже повели людей до будівлі Адміністрації Президента. Й хоч переважна більшість маніфестанів була мирно налаштована, вже тоді була група агресивних радикалів, які були готові до відкритих проявів насильства. Вони чекали моєї появи, щоб спровокувати атаку на президента, за наявності якої спецслужби повинні були б адекватно зреагувати.

Ви ж пам’ятаєте настрої цих молодиків. Уявіть, що було б, якби там з’явився я.

 - Чому початково мирний протест за європейську перспективу переріс у озброєне протистояння с вимогою вашої відставки та повного перезавантаження влади? Хіба ви не очікували, що події підуть за тим сценарієм, за яким пішли?

 - Я не припускав такої реакції. Для розвитку тих подій не було підстав. Наш рух в ЄС не був зупинений. Підписання угоди лише було відкладено. Ми, як суверенна незалежна держава, мали повне право на нашу позицію, відстоюючи наші національні інтереси. І я це публічно неодноразово коментував.

Але у реальних режисерів цієї дії вже був затверджений свій план – розхитати країну та зробити її слабкою та розуміючою. Для цього в першу чергу їм було потрібно повалити президента.

І це відбувалось в найкращих традиціях проведення революцій на Близькому Сході. Кожен раз, коли енергія Майдану була вичерпана, відбувалася провокація, яка примушувала людей обурюватися з новою силою. Кожен раз, коли ми затримували найагресивніших та найрадикальніших учасників, яких навіть лідери опозиції називали провокаторами, це було використане проти нас. Ці радикали чарівним чином перетворювалися в «політичних в’язнів».

Коли й цих заходів стало недостатньо, щоб підвищити градус ненависті в суспільстві, на Майдані з’явились перші жертви. Ви пам’ятаєте двох молодих хлопців, яких було вбито наче б то на вулиці Грушевського? За даними попереднього розслідування, були істотні підстави стверджувати, що вони загинули в іншому місці. Їхні житті були принесені в жертву технології державного перевороту.

 - Пане Януковичу, дивіться, що сталося. Одна частина народу України звинувачувала вас у тому, що ви віддали накази брати штурмом Майдан, а опісля й стріляти, друга частина – у нерішучості придушення протестних настроїв. Від ваших дій склалося враження, що ви так і не наважились прийняти той чи інший бік.

 - Моїм боргом було збереження цілісності України, людських життів та забезпечення дій закону. Будучи президентом всієї країни, я не міг перейти на чийсь бік. Я завжди був на боці мирного вирішення ситуації та уникнення кровопролиття.

 - Тим не менш, кров пролилася... Як ви вважаєте, хто стояв за організацією Майдану? Чи це був стихійний процес або у нього були приховані від очей організатори та керівники?

 - На Майдані було багато патріотів своєї країни, які щиро вірили в успішність європейського вибора для України.

Однак давайте знову подивимось, кому був вигідний Майдан. Десятки тисяч людей, які стояли на Майдані, не отримали нічого. Всі вигоди отримали безвідповідальні політики та їхні спонсори. Вони брехливими обіцянками переконали людей, що всього цього можна домогтися та єдина перешкода на шляху до «світлого майбутнього» - це Янукович. Але режисерам цього сценарію потрібний був не Янукович, їм потрібна була Україна.

 - А можна трохи конкретніше: що ж трапилось 18-21 лютого на Майдані? Хто надав наказ стріляти?

 - Як ви пам’ятаєте, 18-го числа опозиція повела людей до Верховної Ради. В них була мета – захопити парламент та Адміністрацію Президента. В той момент у співробітників МВС не було при собі вогнепальної зброї, тому не могло бути наказу про його використання.

Вже вдень 18 лютого протестувальники почали трощити торгівельні та житлові споруди на вулиці Інститутській, напали на офіс Партії регіонів та здійснили відкрите вбивство двох звичайних співробітників офісу.

Після цього події почали розвиватися з неймовірною швидкістю. Опозиція повність перейшла кордони закона та почала відкрито озброювати повстанців. Тільки за один день 18 лютого від вогнепальних поранень загинуло більше десяти співробітників міліції. Скажіть, чи могло це відбутися, якби у маніфестантів не було б зброї?

В той же час на Западній Україні групи радикальних активістів почали масове захоплення державних установ. В тому числі відділи МВС, СБУ та склади зброї. До рук бойовиків попали тисячі одиниць вогнепальної зброї.

Ми розуміли, що, якщо ця зброя буде доставлена до Києва, великої крові не минути. Тому було прийняте рішення припинити протиправні дії та визволити вулиці, що прилягають до Майдану, від погромників, але без якого-небуть використання вогнепальної зброї.

Розуміючи, що подальше проведення операції може спровокувати велику кількість жертв, було прийнято рішення зупинити операцію, для проведення перемовин з опозицією. Ще раз заявляю, що в мене не було намірів розігнати Майдан; якби я хотів цього, то ввечері 19 лютого силами міліції його було б рознесено. Але мені важливо було знайти компроміс та зберегти країну.

Увесь день 19 лютого я провів в складних перемовинах з лідерами опозиції, за результатами яких було досягнуто домовленості про перемир’я. Однак радикальні угруповання на Майдані одразу ж відкинули жодну думку про перемир’я.

Вранці 20 лютого кількість озброєних радикалів різко збільшилась. Про наявність у протесувальників зброї лідери опозиції почали відкрито заявляти зі сцени Майдану. В той же час почався прицільний вогонь на поразку по силовиках, в тому числі з будівлі консерваторії. Не маючи наказу стріляти у відповідь, силовики почали відступ.

Натхнені цим «успіхом», стрілки Майдану продовжили прицільний вогонь на поразку з раніш захоплених приміщень готелю «Україна» та «Жовтневого палацу». Причому, стріляли як у силовиків, так і в громадянських учасників Майдану. Всі знають про загинувших з «Небесної сотні», але в ЗМІ майже не згадується про жертви з боку співробітників міліції. За станом на 20 лютого загинули майже 20 міліціонерів, ще 130 співробітників міліції було госпіталізовано з вогнепальними пораненнями. Адже вони стояли під кулями та коктейлями Молотова не за Януковича, а за закон, за порядок, за мир, за Україну.

А у теперішньої влади я хочу запитати: чому донині не скінчено розслідування фактів загибелі «Небесної сотні» та загиблих робітників провоохоронних органів? Мабуть, бояться розкрити всю правду про те, що відбулося?

 - А я та велика кількість наших читачів хотіли б запитати у вас: чому в такий критичний момент ви вирішили залишити Київ, а потім ще й Україну?

 - Як відомо, 21 лютого 2013 року була підписана угода з опозицією. Згідно їй опозиція повинна була відвести своїх активістів, а влада – силовиків з центру Києва. Я пішов на максимальні поступки, згодившись на дострокові вибори президента, зменшення повноважень голови держави, амністію учасникам заворушень. Ми й раніше домагались певних  домовленостей з лідерами опозиції. Нажаль, вони не могли або не хотіли забезпечити їхню реалізацію. Але в цей раз угода була підтверджена міністрами іноземних справ Німеччини, Польщі та представником МЗС Франції. Тому я був впевнений, що угода буде виконана та конфлікт завершено.

В той день я запланував подорожі до Харкова та Донецька, щоб зустрітися зі своїми політичними соратниками. Але вже по дорозі до Харкова на мій кортеж було скоєно озброєний напад.

Увечері 22 лютого я ще знаходисвя на території України, коли парламент прийняв рішення про моє відсторонення від влади. Ця постанова була абсолютно неконституційна. Без створення спеціальної тимчасової комісії, яких-небудь висновків Верховного та Конституційного судів. Але саме очевидне порушення складалося в тому, що за постанову про моє відсторонення проголосувало 328 депутатів при необхідному мінімумі 338, що мало скласти ¾ від загальної чисельності депутатів. Прийняттям цієї постанови організатори держперевороту перейшли останню грань – вони здійснили повалення конституційного устрою.

В них був один вихід – знайти один з чотирьох конституційних способів усунення мене від влади. З імпічментом не склалось. Визнати мене недієздатним, коли я живий та здоровий – нереально. Залишились ще два способа: добровільна відставка або смерть. Лідери опозиції дзвонили мені та переконували подати у відставку. Я категорично відмовився. Після цього почались конкретні дії, які несли загрозу мені та супроводжувавших мене людей. За тою інформацією, котру я отримав, і саме головне, за спробами замахів я чітко розумів: мене вирішено вбити.

 - Ви дійсно вважаєте, що вас вирішили вбити?

 - Не просто вирішили – вони все для цього робили. Мій кортеж був кілько разів обстріляний. Один з охоронців отримав поранення. Саме тому мені необхідно було переїхати в те місце, де силовики ще зберігали вірність присязі, підпорядковувалися Головнокомандуючому.

Вже коли я знаходився в Криму, переді мною ясно виникло питання: що робити далі? Про добровільну здачу в полон не було й мови. Змовникам живий Янукович як свідок їхніх злочинів не був потрібний. Залишалося два варіанти: або я використовую довірені мені сили та відновлюю конституційний порядок в Україні, або я буду змушений поїхати з країни.

Я чітко розумів, що моя спроба повернути конституційний порядок в країні призвела б до громадянської війни. Бо навіть за даними офіційних соціологічних опитувань, проведених в лютому 2014 року, 47% населення країни підтримувало Майдан, а 46% виступали проти. В цьому випадку лінія фронту проходила б по Дніпрові. Й ту трагедію, котру зараз переживає Донбас, відчула б на собі вся Україна.

Я прийняв рішення не піддавати країну страхіттям громадянської війни.

 - Принципові питання, на які не було надано виразної відповіді: ви не вважаєте, що новий Майдан був викликаний в тому числі корупційними скандалами кругом вашої родини? Чи відчуваєте ви в зв’язку з цим свою відповідальність та провину?

 - Це інформаційна технологія, і я не стомлююся повторювати: ані я, ані мої сини не були замішані в корупційних діях. І невипадково, що донині нова українська влада не змогла привести на це доказів. Бо таких фактів не існує.

 - А як бути з заявами офіційних українських структур про те, що на ваших закорданних рахунках заморожені мільярди доларів?

 - В мене нема й ніколи не було ніяких рахунків за кордоном. Моїми адвокатами було подано запити в більш ніж 40 країн світу з вимогами підтвердити або спростували знаходження моїх активів. Пройшли місяці, але жодна країна не подтвердила факту наявності в мене таких рахунків.

 - Пане Януковичу, як ви вважаєте, Євромайдан досяг зближення України з Європою?

 - Гасла про верховенство права, незалежної судової системи, високих стандартах життя – це добре. Але, нажаль, за минулий рік за всіма цима аспектами стан в Україні помітно погіршився. Заплативши дорогу ціну в намаганнях такого «зближення», Україна не отримала у відповідь нічого, крім розколу країни, смертей, горя та зубожіння народу.

 - Можете коротко відповісти: як бі ви оцінили дії нової влади?

 - Ви це питання задайте кожному українцю. Чи стало йому жити краще при новій владі?

 - Чому, на ваш погляд, Донбас став гарячою крапкою на мапі України? Хто винний в цьому конфлікті?

 - Беззаконня та переворот у Києві обурили мешканців Донбасу. Олії у вогонь підлили перші кроки людей, що захопили владу: відміна закону про мови, нав’язування своїх «героїв» та ідеалів. Новим правителям було недостатньо Майдану – вони вирішили принизити Донбас.

Найбільша відповідальність лежить на Турчинові, котрий, будучи нелегітимним в.о. президента, прийняв рішення використати армію проти власного народа, майже давити людей БТРами.

Під час самих трагічних подій на Майдані я, будучи обраним президентом та маючи всі законні підстави для використання сили, на це не пішов.

 - Багато хто вважає, що війна на Південному Сході не може вестися без підтримки ззовні. І у зв’язку з цим українська влада неодноразово звинувачувала вас у фінансуванні ДНР та ЛНР...

 - Це цинічна брехня. Подібні звинувачення часто лунають з вуст українських політиків, особливо Наливайченка. Як я розумію, розслідування фінансування ДНР та ЛНР входить до його компетенції. Вірогідно, не маючи можливості дати відповідь на ці питання, він обрав улюблений метод теперішніх українських правоохоронців: якщо немає відповіді на питання – звинувачуй Януковича. Ані Наливайченко, ані його колеги не надали жодного доказу, що підтверджує ці звинувачення.

Я б порадив Наливайченку та іншим його колегам подумати про законність своїх дій та о неминучих для них наслідків – бо в них руки в крові по самі лікті.

 - Ну добре, тоді як ви відноситеся до цих невизнаних республік? Ви бачите їх незалежними чи часткою України?

 - Знаходячись на посту президента України, я як гарант цілісності держави робив все можливе для розв’язання внутрішніх протиріч та збереження єдності країни. Нові так названі правителі вирішили захищати інтереси тільки однієї половини країни, повність проігнорувавши думку другої половини.

У кожному разі, простим українцям зі Сходу та Заходу нема чого ділити. Цю війну розв’язали горе-політики, для того щоб закріпити свою владу та відволікти увагу народу від інших проблем.

Тому я впевнений, що як тільки нинішні політики підуть, народ зможе домовитися та Україна знову стане єдиною.

 - Ну а поки що на Донбасі гинуть люди. Чи могли ви уявити подібне рік тому?

 - Мені дуже боляче бачити, що кожен день на Донбасі гинуть мирні люди, діти, старі. Гинуть не тільки від снарядів та куль, але й від голоду та холоду. Те, про що знали тільки з історії, тепер вони змушені пережити особисто. Після 70 років з Великої Перемоги мільйони жителів Донбасу відчули на собі, що таке блокада. Сотні тисяч були змушені залишити свої домівки, рятуючись від смерті. В той же час «міністерство правди» у Києві бреше українському суспільству про реальні масштаби трагедії на Донбасі.

 - Ви маєте конкретні пропозиції, як зупинити кровопролиття на Донбасі?

 - Простих та швидких рішень не існує, але я спробую означити першочергові з них.

Лжепатріотам необхідно припинити фінансування «героїчних» добровольних батальйонів, які викликают ненависть у мешканців Донбасу. Їх потрібно негайно роззброїти. Це зменшить градус радикалізації конфлікту.

Також необхідний терміновий діалог всіх сторін, не рахуючись зі статусом. Важливо, щоб кожна зі сторін могла впливати на процес. Діалог повинен привести до усунення господарських проблем та відновленню економічних зв’язків в Україні. Це вкрай необхідно для мешканців Донбасу, які страждають від голоду, а також для всієї країни, що знаходиться на краю економічної прірви. Ці заходи потребують політичної волі та терпіння з обох боків.

Після цього необхідно визначити статус цих регіонів з розширенням їхніх повноважень. Це дозволить зняти накопичені протиріччя. Бо подальша ескалація конфлікта на Сході України неминуче призведе до ще більшого розколу всієї країни.

Мені боляче бачити, як країна поринає в хаос та безодню громадянської війни. Але мені хочеться вірити, що в українського народу вистачить мудрості зупинити цей нав’язаний їм сценарій та досягти встановлення миру та злагоди в країні.

Микола Зятьков

Джерело: «Аргументи та факти»