Антон Геращенко та «дебільна» георгіївська стрічка
Не знаю вже, плакати чи сміятися. У «постмайданній» Україні продовжують відбуватися такі абсурдні речі, що Франсуа Рабле або Джонатан Свіфт могли б написати, спираючись на них, кілька романів. Власне, такі «романи» ми можемо з легкістю прочитати, лише якщо відкриємо сторінку в «Фейсбуці» практично будь-якого сьогоднішнього українського політичного діяча. Якщо екстраполювати «фейсбучний» політичний світ на навколишню реальність, то можна опинитися то у фентезі, то у хоррорі, а то й взагалі у постапокаліптичній антиутопії.
І все б нічого - теж розвага - але лихо полягає в тому, що при цьому в реальному світі гинуть реальні люди. А зіткнення з реальністю в таких обставинах доводить масу людей, що отримують інформацію лише з цілком «патріотичного» телевізора, до неврозів і фрустрації. Це нікому не подобається, а тому з фентезійного «Фейсбуку» виходити мало хто прагне. Тим не менш, блогами й твітами стіл не накриєш та ЖКГ не заплатиш. Тому, коли стає нічого їсти, перше зіткнення з реальністю відбувається автоматично, що ми й спостерігаємо останнім часом після перетворення національної валюти в фантики і згортання прибутків населення нижче рівня Сомалі або гордої республіки Чад. І це тільки початок.
А «Фейсбук» продовжує жити своїм життям, іноді феєрично прориваючись у наш всесвіт. Зазирнем на хвилинку в таємничий і дивовижний електронний світ радника міністра МВС України Антона Геращенка.
Воно зрозуміло, чому для сьогоднішньої київської влади 23-є лютого, як хрест для вампіра. Врешті решт, створена в цей день Червона Армія в 1945 році завдала поразки їхнім кумирам, а потім ще кілька років ганяла залишки кумирів по карпатських лісах. Гаразд, заборонили відзначати це свято (хоча, можна подумати, що люди перестали один одного з ним вітати), але чому такий панічний жах продовжують викликати будь-які згадки про нього? Ну принесла жінка листівку. Та вона й уваги напевно не звернула на цю стрічку. Привітала за інерцією, та й все. Якби не це безглузде звільнення за «непатріотизм» і роздування галасу про «дебільну» георгіївську стрічку (Добкін №2?), Все йшло за планом: старше покоління ще деякий час щось би святкувало, молодь обробили б у школах та ВУЗах, і, дивись, років через 10 всі громадяни України вже думали б, що день захисника Вітчизни - це день створення УПА.
Але ні, їм кортить когось терміново звільнити або люструвати. А вигадані звинувачення (звичайно на тлі зубожіння) не народжують у громадян ніяких інших почуттів до уряду, крім ненависті. А ненавидіти їх навчили. На свою ж голову. Мабуть, крім ненависті, зараз і почуттів-то справжніх у охудобленого населення не залишається. Все інше - сурогати.
Невже у відомстві Авакова працюють такі дурні, які не розуміють, що вода камінь точить, і, продовжуючи свавілля, вони своїми ж руками підготують народну люстрацію у вигляді якоїсь традиційної української Коліївщини вже собі коханим? Швидше за все, розуміють. Але вони заручники сценарію, який самі ж розгорнули. Творити беззаконня не можна, бо це звичайним чином налаштовує проти них населення, але й не творити беззаконня теж не можна. Адже тільки за допомогою підтримки русофобської (а по суті, і українофобської) істерії, можна продовжувати на вимогу «партнерів» із США кидати українських хлопців в грубку громадянської війни. Ситуація патова, і це для всіх зрозуміло, але шоу має тривати, бо немає бога, крім Держдепу і Джона Маккейна - пророка його.
До речі, якби хтось в Хімках приніс у відділення поліції жовто-блакитну символіку, то було б ... нічого. Геращенко не розуміє, що, крім ненависті, існують і інші почуття. Жалість, наприклад, співчуття. Він думає, що росіяни ненавидять українців так само, як нинішній київське уряд змушує українців ненавидіти росіян? Він глибоко помиляється. І в цій фундаментальній омані криється смерть Чахлика Невмирущого.
Великий російський поет Федір Тютчев в 1870 році написав:
«Из переполненной Господним гневом чаши
Кровь льётся через край, и Запад тонет в ней.
Кровь хлынет и на вас, друзья и братья наши! -
Славянский мир, сомкнись тесней...
“Единство, - возвестил оракул наших дней, -
Быть может спаяно железом лишь и кровью...”
Но мы попробуем спаять его любовью, -
А там увидим, что прочней».
Точка зору автора може не збігатися з точкою зору редакції
Поділитися: