Бессарабія: острів скепсису на політичній мапі країни
Минулий рік - період, що невитравно розділив українців на два табори. Спілкуючись із заїжджими з Центральних, Північних іта Західних областей, все більше відчуваєш, якими різними стали громадяни колись єдиної країни. Хтось вважає це нормою, для мене це нонсенс. На тлі регіонів, в яких патріотизм останнім часом став чи не релігією, Бессарабія виглядає таким собі острівцем політичного скепсису. Чи добре це? Аналізуючи ситуацію, все більше йде до думки, що добре. Бо все «що занадто, то недобре».
Останні парламентські вибори виявили, що Південь Одеської області - єдиний регіон, який міркує не так, як решта України. Більш 50-ти відсотків населення тут підтримало партії опозиційного напрямку. Враховуючи, що суспільство розділене на дві категорії - тих, хто підтримав ідеї Майдану, і тих, хто їх відкидає, так от, якщо мислити цими категоріями, то в Бессарабії других (згідно з перевагами виборців) більше. Це фактор «номер один». По-друге, виборці підтримали політсилу, до якої увійшли місцеві керівники з високим рівнем довіри громадян (мова - про градоначальника Ізмаїла Андрія Абрамченка та партії «Сильна Україна»). Ну й, нарешті, лідер передвиборчих перегонів у Бессарабії - «Опозиційний блок», за який віддав голоси електорат колишньої «Партії Регіонів». Для патріотично налаштованих областей це - нонсенс, хоча насправді те, що люди не здатні так швидко змінити свої переконання, - зовсім не нонсенс, а, скоріше, - норма.
В Україні (хоча, не тільки в ній) політики застосовують технології, побудовані на міжнаціональної ворожнечі та всіляких фобіях. В окремих регіонах ці технології спрацювали, там, де для цього є підґрунтя: моноетнічний склад, історичні та культурні передумови. Бессарабія - поліетнічний край, де вже протягом близько трьохсот років формуються взаємини, побудовані на толерантності, неприйнятті радикалізму, пацифізмі - характерних рисах цього краю. Тут згадані політтехнології не спрацьовують, бо бессарабці - погана «сировина» для досягнення певними політсилами своєї мети.
Досить своєрідну форму тут мають взаємовідносини влади та опозиції. Саме розуміння «опозиції» тут досить умовне. Якщо влада отримує легітимність під час виборів, то опозиція пізніше повинна отримати схвалення громадян, визнання - саме своєю опозиційністю, об'єктивною критикою чинної влади. В Україні спостерігається постійне пересування опозиційних сил у владу, і, у підсумку, - на манежі все ті ж самі.
Безумовно, це не може не позначитися на рівні довіри людей до опозиції. Якщо говорити в масштабах тієї ж Бессарабії - протистояння між владою та опозицією можливе лише в тому випадку, коли опозиційних політиків підтримує виборець. У нас же більшість виборців або підтримують чинне керівництво (як, наприклад, в Ізмаїлі, де рейтинг чинного мера дуже високий), або не підтримує нікого, оскільки у людей немає віри до яскравих лідерів серед опозиціонерів. Взаємини влади та опозиції в провінції не мають ідеологічного підґрунтя, якщо між ними й існує протистояння, то воно побудоване на перерозподілі якихось статків, комунальної власності, на перехресних бізнес-інтересах.
Отже, опозиції ще належить виробити правильну рису поведінки, щоб подати інтереси населення Півдня Одещини. Над цим дійсно доведеться попрацювати.
Поділитися: