ЄС і порожнеча
Про зовнішню політику Євросоюзу
Якби французи не провалили знаменитий референдум 2005 року, у Європейського союзу, можливо, зараз була б своя Конституція, а згідно з нею і свій міністр закордонних справ. Проте сталося те, що сталося, і сьогодні ЄС має те, що має: Лісабонський договір і Кетрін Ештон на важковимовному посту верховного представника Союзу у закордонних справах і політиці безпеки. Хтось порадить мені не чіплятися до слів. А хтось погодиться, що зовнішня політика Євросоюзу сьогодні така ж заплутана, як пост баронеси Ештон. І Білорусі, безпосереднього сусіда ЄС, це безпосередньо торкається. Сьогодні навіть у Брюсселі багато хто визнає, що у єврочиновників, окрім тих вимог, які давно відомі і багаторазово озвучені, немає чіткої стратегії розвитку стосунків з Мінськом.
Про те, що ЄС вимушений міняти стратегію відносно Білорусі, читаємо на порталі Naviny.by. Журналістка мережевого видання побродила нещодавно по брюссельських кабінетах влади і дійшла такого висновку. Сьогодні єврочиновники тільки махають рукою: з Білоруссю, мовляв, перепробували вже всі батоги і пряники. Санкції? Було. Пропозиція відміни санкцій, повернення преференцій, кредити, масштабні проекти? Було...
Значить, потрібно щось міняти...
Об'єктивно слід визнати, що за Білоруссю, як і за усім нашим Східноєвропейським регіоном, з Брюсселю зараз стежать тільки периферійним зором. Фокус уваги зараз зосереджений на іншому. На Афінах, на лондонських і паризьких передмістях, на Тріполі, які хоч і знаходяться чимдалі, ніж Мінськ, але представляють зараз набагато більшу проблему.
На короткий проміжок часу (після «помаранчевої революції» і війни в Грузії) східні сусіди Євросоюзу стали для нього чимось на зразок пріоритету. З усього цього народилося «Східне партнерство». Проте Брюссель, виявляється, ще навіть не розглянув спільні проекти, які Білорусь, Литва і Україна направили на брюссельську адресу. Це про щось говорить...
Але у Європи відсутнє не лише велике бажання, але й чітке бачення того, як треба будувати стосунки зі своїми сусідами. У червні цього року була схвалена реформа Європейської політики добросусідства, яка описувала попередні роки реалізації цієї політики з такою кількістю слів «більше», що фактично визнала її фіаско. Запропонувати членство більш менш великій країні ЄС доки не готовий - впоратися б з останнім збільшенням в сімействі, а прийнятної заміни, нехай хоч би і без перламутрових гудзиків, не знаходиться.
Взимку 2004 року багатьом українцям здавалося, що вже за сім років їм для подорожей по Європі точно не знадобиться шенген. Проте цим мріям про повернення в лоно Європи судилося було розбитися об європейську бюрократію. У ці дні в Європарламенті обговорюють угоду про асоціацію України і ЄС, при цьому висуваючи усе нові й нові претензії до нинішньої української влади з приводу демократії і прав людини. Так само зависло створення зони вільної торгівлі. Хоча Брюссель, як чотиринога героїня п'єси Лопе де Вега, суворо-пресуворо застерігає Київ від вступу у близькі відносини з Митним союзом...
На що в такій ситуації розраховувати Мінську?
Переваги від дружби з ЄС декларуються усе ті ж: Брюссель може допомогти в модернізації білоруської промислової інфраструктури, благословити МВФ і Європейський інвестиційний банк на співпрацю з Білоруссю. Але спочатку країна повинна почати реформи, гроші, мовляв, будуть потім.
«Але ж ЄС обіцяв білоруській владі мільярди євро! - дивується журналістка Naviny.by. - Ні, таких грошей у Євросоюзу немає. На усю оновлену Європейську політику добросусідства заплановано впродовж найближчих семи років виділити 16,1 млрд. євро. Цікаво, що не існувало навіть 3 мільярдів євро, які напередодні виборів обіцяли в Мінську міністри закордонних справ Німеччини і Польщі Гідо Вестервелле і Радослав Сікорскі. Виявилось, це була польська імпровізація на тему "вибери мене"... Тому маловірогідними здаються і останні чутки про 2 мільярди євро, які нібито знову були обіцяні білоруській владі за демократичну поведінку».
Що тут скажеш. Пан Вестервелле великий фантазер і любитель фокусів. Працює на публіку. А щодо Сікорського... Як там у Шолохова? Гравець, що не має злотих...
Незважаючи на обіцянки, загрози і інші трюки, Мінськ зацікавлений у співпраці з Європейським союзом. Тому що інвестиції, кредити, технології, досвід в самих різних сферах життя, платоспроможні ринки - усе там, на заході. А без цього неможливо стати успішною державою. Судячи з останніх заяв офіційного Мінська, Білорусь налагоджуватиме діалог з Європою - жодних непереборних перешкод на цьому шляху немає, у тому числі і що стосується виходу на свободу засуджених у справі 19 грудня. Головне, щоб у Брюсселі нарешті сформувалося чітке розуміння, що діалог принесе більше користі, ніж протистояння. Замість застарілих концепцій пора придумати щось нове.
Ігор Кольченко
Джерело - http://sb.by/viewpoint/121054/