І знову про те, хто кого "нагнув"
За матеріалами статті Дмитра Гудими та Маркіяна Дмитрасевича "І знову Конституцію "нагнули" на УП.
На сьогоднішній день нагальним питанням для України є прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу.
Історія створення проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України починає свій відлік з моменту прийняття Верховною Радою України Постанови про схвалення "Концепції судово-правової реформи в Україні" в 1992 році. Додатковим стимулом до реформування КПК став вступ України до Ради Європи, коли вона взяла на себе зобов'язання щодо прийняття нового КПК.
За 12 років в Україні було здійснено 8 спроб підготувати проект КПК. Однак, більшості з них бракувало чіткого й послідовного бачення системи кримінального судочинства, яка б забезпечила його відповідність міжнародним стандартам у сфері захисту прав людини з одного боку та ефективну незаформалізовану роботу правоохоронних органів – з іншого.
Вагомим та суттєвим проривом на шляху проведення судово-правової реформи в України стало внесення Президентом України Віктором Януковичем до Верховної Ради України законопроекту Кримінально-процесуального кодексу N9700, розробленого групою кваліфікованих юристів.
За словами експертів, зазначений законопроект пройшов дві оцінки в Раді Європи. Більше того, проект містить велику кількість позитивних новацій, таких як: домашній арешт, скорочення строку тримання під вартою, активне застосування судом застави, зменшення повноважень прокурора та ін., введення яких обумовлено необхідністю приведення чинного Кримінально-процесуального кодексу України до міжнародних стандартів в галузі прав людини.
У той же час, в українських ЗМІ, доволі часто можна наштовхнутися на дешеву та необґрунтовану критику проекту нового КПК, ініційованого Президентом України, з боку різноманітних псевдо експертів. Наприклад, нещодавно на Інтернет-порталі "Українська правда" було опубліковано "аналітичну" статтю кандидата юридичних наук, доцента юридичного факультету ЛНУ імені Івана Франка Дмитра Гудими та юриста Маркіяна Дмитрасевича під назвою "И снова Конституцию "нагнули".
Прочитавши запропонований українській аудиторії матеріал вище зазначених експертів, складається стале враження, що лише на думку самих авторів у ньому запропоновано ґрунтований аналіз проекту нового КПК. Адже, коли експертна думка науковця та юриста (так називають себе автори статті) базується на вивченні окремих, вирваних із контексту, положень проекту КПК, без системної та комплексної оцінки проекту законодавчого акту в цілому, а зміст статті нагадує сукупність побутових думок, висловлених десь на комунальній кухні, назвати цю публікацію інакше ніж "бульварною" не видається можливим.
Більше того, позиція авторів статті є доволі невизначеною та хиткою, що звісно є недопустимим як для представника видатної наукової школи Львівського національного університету імені Івана Франка, так і для юридичної практики. Так, за словами Дмитра Гудими та Маркіяна Дмитрасевича, проект нового Кримінально-процесуального кодексу містить "недоліки на недоліках", а декілька позитивних моментів, які вони все ж таки знаходять в проекті, в подальшому, в процесі їхнього аналізу, перетворюються на негативи.
До того ж автори статті, переслідуючи не зрозумілу для читачів мету – створити в інформаційному просторі негативний портрет проекту нового КПК, ініційованого Президентом України, вдаються до перекручування його змісту, додумування неіснуючих положень проекту, і, що найцікавіше, готові навіть заплямувати брудом своє ім'я, здійснюючи свідомо некваліфікований аналіз законопроекту.
Спробуємо ж детально розібратися в публікації Дмитра Гудими та Маркіяна Дмитрасевича.
З їх слів, законопроект КПК N9700 пропонує внесення новацій, що зруйнують теперішню редакцію КПК 1960 року. Зокрема, вказується, що законопроект передбачає лише дві форми завершення судового розгляду: виправдувальний та обвинувальний вироки, як наслідок, відбувається виключення стадії додаткового розслідування. Автори проекту переконані, що це позитивно відзначиться на участі прокуратури в кримінальному процесі: прокурорам доведеться постійно працювати над собою, стати більш інтелектуальними. Дмитро Гудима та Маркіян Дмитрасевич зауважують, що насправді це призведе до зловживань з боку прокуратури, адже у справах, де прокуратура матиме особисту зацікавленість, досудове розслідування навмисне буде проводитися неякісно, щоб винести виправдувальні вироки.
Здавалося б, влучна критика, проте, детально проаналізувавши позицію авторів статті, стає очевидним, що "експерти" здійснили підміну понять: говорячи про додаткове розслідування дійшли висновку, що досудове розслідування буде проводитися неякісно за таких умов. При цьому, важливо звернути увагу, що "додаткове розслідування" та "додаткове слідство" – це два різні етапи кримінального процесу, які ставлять перед собою різні завдання, і в жодному разі виключення додаткового розслідування не може призвести до неякісного досудового слідства.
До того ж, "критики" безсоромно у згаданій статті викривлюють справжній зміст проекту КПК. Зокрема, Дмитро Гудима та Маркіян Дмитрасевич вказують, що законопроект дозволяє затягувати судовий розгляд справи, бо за апеляційним судом зберігаються повноваження повертати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Проте, подібна позиція навіть кумедна, як для науковця та юриста, адже у випадку, наприклад, виявлення апеляційним судом істотних порушень кримінального процесуального закону та прийняття рішення про повернення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, сторона по справі має право вимагати, щоб у її інтересах було проведено повторне дізнання чи досудове слідство, а судом першої інстанції – переглянута справа вже за більш вагомішої доказової бази.
Також автори статті вважають, що: "проект КПК пропонує розпочинати досудове розслідування не з моменту прийняття формального рішення – на сьогодні це постанова про порушення кримінальної справи – а з моменту внесення інформації про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань". У той же час, насправді процедура кримінального процесу у вище зазначеному контексті, згідно проекту нового КПК, фактично не змінена. Так, відповідно до чинного КПК, правоохоронні органи після надходження до них заяви про вчинення злочину вже здійснюють перевірку, за результатами якої приймають рішення про порушення кримінальної справи, відмову в її порушенні та ін. Введення ж Єдиного реєстру досудових розслідувань, до якого планується вносити відомості про заяви щодо вчинення злочину, що надійшли до правоохоронних органів, спрямоване на систематизацію інформаційної бази.
У деяких аспектах автори статті самі ж собі суперечать. Як, наприклад, у випадку, коли вони зазначають, що законопроект КПК N9700 не передбачає створення єдиної системи органів досудового розслідування, що суперечить Конституції України. При цьому, вище за текстом статті "експерти" вказують, що перелік органів, які входитимуть до системи органів досудового розслідування, а саме: "Проектом КПК запропоновано змінити органами досудового розслідування. Ними повинні стати, ... органи внутрішніх справ – ОВС, органи безпеки – СБУ... Органи прокуратури за проектом КПК до системи органів досудового розслідування не входитимуть.".
Шокуючий аргумент Дмитро Гудима та Маркіян Дмитрасевич наводять у своїй статті стосовно того, що стаття 36 проекту нового КПК, у якій зазначено, що формою нагляду прокурора є процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, фактично призведе до прокурорського втручання в таке розслідування. На противагу цьому, "експерти" не беруть до уваги того, що керівництво прокурором досудового розслідування по своїй суті і є наглядом. Зокрема, відповідно проектом КПК передбачається, що досудове розслідування ведуть досудові органи, які власне складають обвинувальний акт, а прокурор лише його перевіряє та затверджує. Тобто, проект КПК інших, окрім наглядових функцій, за прокурором на стадії досудового розслідування не закріплює.
Також повний хаос в кримінальний процес вносить позиція авторів статті щодо того, що доречнішим було б передбачити, щоб слідчі здійснювали розслідування справи, а прокурор складав акт та подавав до суду. При цьому виникає питання: чи самі автори статті прораховували механізм реалізації своєї ідеї? Адже незрозуміло, як прокурор буде складати обвинувальний акт, коли він не проводив розслідування? Чи функція слідчих зведеться лише до збирання величезного багажу доказів та фактів без підготовки жодного аналізу по результатам досудового слідства? Навіщо тоді взагалі слідчий?
Звісно, дуже шкода, що подібні "експерти" нищать імідж української правової науки, що негативно відзначається і іміджу науковців в галузі права, і професіоналів юриспруденції. З іншої сторони, чи могла зазначена стаття взагалі бути достойною, ґрунтовною та кваліфікованою? Бо, як виявляється, автори статті надзвичайно далекі від теми кримінального процесу.
Наприклад, один із авторів статті – кандидат юридичних наук, доцент Львівського національного університету імені Івана Франка Дмитро Гудима – великий спеціаліст з питань правового статусу осіб нетрадиційної орієнтації та має за своєю спиною низку досліджень питань сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.
Так, у своїй науковій статті під назвою: "До питання про антропологічні сюжети у практиці Страсбурзького суду" (Див.: Збірка "Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи). Статті учасників Міжнародного "круглого столу" (м. Львів, 9-10 грудня 2011 року). – Львів: Галицький друкар, 2011.- 572 с.) Дмитро Гудима, начебто, переслідуючи намір дослідити практику Європейського суду з прав людини, вдається до глибокого аналізу поняття "квір", що, як він вказує, означає "гомофобна образа" чи позначення гомосексуальності. Проводячи широке дослідження історії використання терміну "квір" читачі можуть дізнатися про усі типи осіб нетрадиційної орієнтації, їхні забаганки та уподобання. Як для прикладу, гетеросексуалісти практикують садизм, мазохізм. Також, складається враження, що в практиці Страсбурзького суду розглядаються лише справи, які зачіпають питання сексуальної орієнтації, одностатевих відносин, материнства та батьківства транссексуалів, тощо. Цей "експерт" причетний і до інших "ґрунтовних" досліджень.
Безумовно, за ситуації, коли правовий аналіз надзвичайно важливих для суспільства проектів нормативно-правових актів намагаються здійснити суперексперти з правового регулювання гетеросексуальних і гомосексуальних стосунків, ще більше занепокоєння викликає лише "щеняча радість" українських ЗМІ, які публікують такі речі.
Ще раз закликаємо усіх до ведення фахового та професійного діалогу під час аналізу норм проекту нового Кримінально-процесуального кодексу.