''Мюнхенська змова, або як починалася Друга світова війна''
30 вересня виповнюється 73-та річниця схвалення Мюнхенської угоди, більш відомої у світовій історії під назвою "Мюнхенська змова", – договору, підписаного у 1938 році прем'єр-міністром Великобританії Невіллом Чемберленом, прем'єр-міністром Франції Едуардом Даладьє, рейхсканцлером Німеччини Адольфом Гітлером та прем'єр-міністром Італії Беніто Муссоліні за підтримки США.
Де-юре ця угода стосувалася розчленування Чехословаччини Німеччиною. Де-факто – це був свого роду "Рубікон" – перший акт свідомої підтримки Гітлера західноєвропейськими країнами, який фактично ознаменував початок Другої світової війни.
Передумови
У 1938 році у Чехословаччині проживало 14 млн. осіб, з них 3,5 млн. були етнічними німцями, які компактно проживали у Судетській області, а також у Словаччині та Закарпатській України (карпатські німці). Промисловість Чехословаччини була однією з найбільш розвинутих в Європі. Заводи "Шкода" з моменту окупації Німеччиною та до початку війни з Польщею виробляли майже стільки військової продукції, скільки виробила за увесь цей проміжок часу вся військова промисловість Великобританії. Чехословаччина була одним із найбільших світових експортерів зброї, її армія була чудово озброєна та спиралася на потужні укріплення в Судетській області.
Судетські німці, очолені націонал-сепаратистською партією К.Генлейна постійно заявляли про утиск їх прав з боку чехословацького уряду не дивлячись на те, що уряд прийняв ряд заходів по забезпеченню представництва судетських німців у Національних зборах та місцевому самоуправлінні. Спираючись на ці заяви, Гітлер у лютому 1938 року звернувся в рейхстаг (парламент Німеччини) із закликом "звернути увагу на жахливі умови життя німецьких побратимів у Чехословаччині.
Після аншлюсу (захоплення Німеччиною) Австрії у березні 1938 року Генлейн прибуває до Берліну, де отримує інструкції щодо подальших дій. У квітні його партія приймає так звану Карлсбадську програму, яка містила вимоги автономії. У травні генлейновці активізують пронімецьку пропаганду, висувають вимоги щодо проведення референдуму по приєднанню Судетських земель до Німеччини, і на 22 травня, – день муніципальних виборів, – готують путч, для того, щоб перетворити ці вибори у плебісцит. Одночасно проводилося висування вермахту до чехословацького кордону. Це спровокувало першу Судетську кризу. У Чехословаччині пройшла часткова мобілізація, війська були виведені у Судети та зайняли прикордонні укріплення. У той же час про підтримку Чехословаччини заявили СРСР та Франція (на виконання радянсько-французького договору від 2 травня 1935 року та радянсько-чехословацького договору від 16 травня 1935 року). Протест з приводу силового вирішення кризи заявила навіть союзниця Німеччини Італія. Спроба відторгнення Судетів, спираючись на сепаратистський рух студентських німців, на цей раз не вдалася. Гітлер перейшов до переговорів із чехословацьким урядом при посередництві спеціального представника Великобританії лорда Ренсімена.
12 вересня 1938 року, після провалу переговорів, була спровокована друга Судетська криза. Генлейнівці організували масові виступи у Судетах, і це змусило уряд Чехословаччини ввести у заселені німцями райони війська та оголосити там військовий стан.
15 вересня 1938 року Чемберлен прибуває на зустріч з Гітлером у місті Берхтесгаден, у Баварських Альпах. Під час цієї зустрічі фюрер повідомив, що бажає миру, але готовий до війни через чехословацьку проблему. Хоча війни можна уникнути, якщо Великобританія погодиться на передачу Судетської області Німеччині на основі права націй на самовизначення. Чемберлен погодився.
18 вересня у Лондоні відбулися англо-французькі консультації. Сторони прийшли до згоди, що території, на яких проживає більше 50% німців, мають відійти до Німеччини, та що Великобританія з Францією гарантують нові кордони Чехословаччини.
20-21 вересня англійський та французький посланці у Чехословаччині заявили чехословацькому уряду, що у разі, якщо він не прийме англо-французькі пропозиції, французький уряд "не виконає договору" з Чехословаччиною. Також вони повідомили наступне: "Якщо чехи об'єднаються з росіянами, війна може прийняти характер хрестового походу проти більшовиків. Тоді урядам Англії та Франції буде дуже важко залишитися осторонь". Чеський уряд відмовився виконувати дані умови.
22 вересня Гітлер поставив ультиматум: не перешкоджати Німеччині в окупації Судет. У відповідь на це Чехословаччина та Франція оголосили мобілізацію. 27 вересня перед загрозою початку війни Гітлер надсилає листа Чемберлену, в якому повідомляє, що він не бажає війни, та готовий надати гарантії безпеки тій частини Чехословаччині, яка залишилася після окупації, та обговорити деталі договору із Прагою.
На фото: Чемберлен (зліва) та Гітлер на зустрічі у Бад-Годесберзі, 23 вересня 1938 року
На фото: Едуар Даладьє (у центрі) з Іоахімом фон Ріббентропом на зустрічі в Мюнхені у 1938 році
27 вересня Н.Чемберлен відзначив, що "наскільки жахливою, фантастичною та неправдоподібною є думка про те, що ми маємо сидіти тут, у себе, рити траншеї та примірювати протигази лише тому, що в одній далекій країні посварилися між собою люди, про яких нам нічого не відомо. Ще більш неможливою виглядає те, що вже принципово вирішена сварка може стати предметом війни".
"Мюнхенська змова"
29-30 вересня 1938 р. у Мюнхені відбулася зустріч голів урядів Англії, Франції, Німеччини та Італії, скликана за активної підтримки США. Метою зустрічі було визначення подальшої долі суверенної держави Чехословаччина, яка на той момент була однією з найбільш процвітаючих країн Європи, оскільки на її територію відкрито претендувала мілітаристська Німеччина.
Варто звернути увагу на той факт, що представникам Чехословаччини та СРСР було відмовлено в участі в цій зустрічі.
О першій годині ночі 30 вересня 1938 р. Чемберлен, Даладьє, Муссоліні і Гітлер підписали Мюнхенську угоду. Тільки після цього до зали, де було підписано цю угоду, була допущена чехословацька делегація. Керівництво Великобританії та Франції вчинили тиск на уряд Чехословаччини, і президент Бенеш без згоди Національних зборів прийняв її до виконання. 30 вересня між Великобританією і Німеччиною була підписана декларація про взаємний ненапад; схожа декларація Німеччини і Франції була підписана трохи пізніше – 6 грудня 1938 року.
.
За результатами угоди відбулися кардинальні зміни в політичній та військовій ситуації в Центральній Європі – Німеччині у десятиденний термін передавалася Судетська область Чехословаччини площею в 41 тис. кв. км з населенням в 4,9 млн. людей.
Коментуючи ці події, британський посол у Берліні Гендерсон написав міністру закордонних справ Великобританії Галіфаксу: "Зберігши мир, ми зберегли Гітлера і його режим". І він мав рацію. Але Гітлер не ділився з союзниками усіма своїми планами.
І подальші події розвивалися не менш стрімко.
14 березня 1939 під тиском Гітлера президент Чехії Гаха погодився на окупацію Німеччиною земель, які залишалися у складі Чехії: Богемії та Моравії. 15 березня Німеччина ввела на цю територію свої війська і оголосила над ними протекторат (протекторат Богемія і Моравія). Чеська армія не надала ніякого помітного опору окупантам.
У розпорядження Німеччини потрапили значні запаси озброєння колишньої чехословацької армії, що дозволили озброїти 9 піхотних дивізій, а також чеські військові заводи. Перед нападом на СРСР з 21 танкової дивізії вермахту 5 були укомплектовані танками чехословацького виробництва.
19 березня уряд СРСР надіслав ноту до Німеччини, в якій заявив про своє невизнання німецької окупації території Чехословаччини.
До речі мілітаристська Польща також взяла участь у поділі Чехословаччини: 21 вересня 1938 року, в самий розпал Судетської кризи, польські державні діячі пред'явили чехам ультиматум про "повернення" їм Тешинской області, де проживало 80 тисяч поляків і 120 тисяч чехів. 27 вересня було озвучено повторну вимогу. У країні нагніталася античеська істерія. Від імені так званого "Союзу сілезьких повстанців" у Варшаві абсолютно відкрито проходило вербування до Тешинського корпусу. Загони "добровольців" потім направлялися до чехословацького кордону, де влаштовували збройні провокації та диверсії, нападали на склади зі зброєю. Польські літаки щодня порушували кордон Чехословаччини. Польські дипломати в Лондоні та Парижі ратували за рівний підхід до вирішення Судетської і Тешинскої проблем, а польські та німецькі військові тим часом вже домовлялися про лінію демаркації військ у разі вторгнення у Чехословаччину. В один день з укладанням Мюнхенської змови, 30 вересня, Польща направила до Праги черговий ультиматум та одночасно із німецькими військами ввела свою армію в Тешинську область – предмет територіальних суперечок між нею та Чехословаччиною в 1918-1920 роках. Залишившись у міжнародній ізоляції, чехословацький уряд був змушений прийняти умови ультиматуму.
Паралельно у першій половині 1939 року фашистська Німеччина надала допомогу у приході до влади в Іспанії профашистського режиму Франко. А в квітні під керівництвом Гітлера фашистська Італія окупувала Албанію.
При цьому уряди країн Заходу не особливо намагалися боротися з фашистською експансією, а по суті просто змирилися і навіть сприяли їй. Наприклад, на початку весни 1939 року Англія, Франція і США визнали фашистський режим Франко.
Європа сподівалася, що захоплений Німеччиною величезний військовий і промисловий потенціал буде спрямований проти СРСР. А Гітлер використовував Англію і Францію для посилення Німеччини і захоплення практично всієї континентальної Європи.
Що ж до СРСР, то в даній ситуації, на відміну від усіх інших країн, Радянський Союз був єдиною країною, яка заявила відкрито: "Радянський уряд не може визнати правомірним включення до складу Німецької імперії Чехії, а в тій чи іншій формі також і Словаччини...".
На фото: Під час підписання Мюнхенської угоди. Зліва направо: Чемберлен, Даладьє, Гітлер, Мусоліні та Чіано
У квітні 1939 року Радянський уряд запропонував укласти довгостроковий договір про взаємодопомогу між СРСР, Англією і Францією, за яким ці три держави зобов'язуються надавати всіляку допомогу, включаючи військову, східноєвропейським державам, що лежить між Балтійським і Чорним морями і межують з СРСР. Радянський уряд пропонував негайно приступити до розробки військової конвенції, яка буде підписана одночасно з політичним договором. Пропозиції СРСР відкривали шлях до створення міцного фронту колективної безпеки. Саме тому вони виявилися неприйнятними для західних держав. Це ще раз підтверджує дійсну обстановку в Європі, яка бажала подбати лише про себе.
Незважаючи на конфронтацію, яка настільки швидко розвивалася, лише в серпні 1939 р. у Москві відкрилися переговори. Радянський Союз запропонував чіткий план спільного ведення війни проти агресора, а також висловив готовність виставити на фронт 136 дивізій. Але Європа знову відмовилася!
Насправді уряди західних країн і не збиралася готувати серйозну відсіч Гітлеру. І готувала абсолютно іншу стратегію – оборонну: "наша подальша політика повинна бути спрямована на те, щоб стримувати Німеччину і, завдаючи вирішальних ударів Італії, нарощувати в той час наші сили, щоб бути в змозі зробити наступ проти Німеччини". Таким чином, Англія і Франція під час переговорів з Радянським Союзом не тільки промовчали про свої дійсні плани, але й ввели в оману щодо майбутньої стратегії боротьби з агресором.
Нескладний розрахунок англо-французьких політиків був у тому, щоб втягнути Радянський Союз у війну з Німеччиною, а самим залишитися осторонь, принаймні на першому етапі війни. Англія і Франція за підтримки США прагнули викликати війну між Німеччиною та СРСР, а на Далекому Сході вона вже фактично йшла між Радянським Союзом і Японією. Зовсім скоро ця тактика принесе за собою величезні втрати, в першу чергу для самих Франції та Британії.
Польща і Франція, які "ділили" Чехословаччину, буквально через рік-два самі будуть окуповані фашистською Німеччиною, а Англія і США все-таки будуть втягнутими в найбільш криваву війну в історії людства.
Для відводу очей німецький уряд запропонував СРСР укласти пакт про ненапад, СРСР прийняв пропозицію, і в серпні 1939 р. був підписаний Пакт Молотова-Ріббентропа.
При цьому необхідно підкреслити, що Радянський Союз був останньою великою європейською державою, яка уклала пакт про ненапад з Німеччиною.
Навіть зараз варто вважати, що це був безперечно вірний крок у тодішній ситуації. Безумовно, відхилення німецької пропозиції негайно втягнуло б Радянський Союз у війну з Німеччиною. Пакт дав Радянському Союзу дві стратегічні переваги: час і можливість краще підготуватися до відсічі агресора, яка була вже неминуча. Тому зараз, беручи до уваги факт підписання Мюнхенської угоди в 1938 році, необгрунтовано стверджувати, нібито Пакт Молотова-Ріббентропа, підписаний на рік пізніше, розв'язав війну, яка практично вже тоді йшла повним ходом. Більш того, з точки зору українського народу саме підписання німецько-радянського договору в кінцевому підсумку дозволило возз'єднати з великою України західноукраїнські землі.
Минуло рівно 73 роки після того, як було підписано Мюнхенську угоду. За ці роки все світове співтовариство встигло пережити війну, і сформувати свої висновки щодо всіх подій передвоєнного часу. Проходять роки, все змінюється, але це ніколи не привід для того, щоб злочину були забуті, злочинці виправдані.
Разом з тим залишається очевидним, що стереотипи і страхи в західноєвропейській свідомості стосовно східноєвропейських країн залишились. І як сімдесят років тому вони сприяли Гітлеру, так, наразі, не дозволяють будувати по-справжньому нову Європу. Про це свідчить і вся історія української євроінтеграції.
Матеріал підготовлено за публікаціями з вільної енциклопедії – "Вікіпедії" та інших відкритих ресурсів.
Народний депутат України,
Співголова Міжнародного антифашистського фронту
Вадим Колесніченко