Не поспішайте з висновками про Грузію
Пройшло декілька тижнів після виборів у Грузії, які привели до влади коаліцію «Грузинська мрія» Бідзіни Іванішвілі. Здійснені новою владою арешти численних високопоставлених керівників з колишнього режиму президента Михайла Саакашвілі викликали хвилю критики і занепокоєння на заході. Проте критики у своїх поспішних діях прикрашають досягнення колишнього уряду, ігнорують допущені ним серйозні зловживання і не дають шансу правосуддю.
Після арешту на початку листопада колишнього міністра оборони і внутрішніх справ Грузії Бачо Ахалаї, а також багатьох інших колишніх керівників у західній пресі з'явилася ціла серія статей і коментарів, які попереджають про політичну помсту з боку «Грузинської мрії», якій сьогодні належить парламентська більшість. Звичайно, ані галас у ЗМІ, ані жорсткі висловлювання західних керівників не змогли стримати хвилю арештів. Сьогодні говорять про те, що на допит до слідчого також викликаний колишній міністр внутрішніх справ Вано Мерабішвілі, який займає цей пост довгий час (і трохи попрацював прем'єр-міністром). На думку більшості оглядачів, спрямованість кампанії арештів не обіцяє нічого хорошого новій політичній коаліції, на яку Єдиний національний рух (ЄНР), що перетворився з правлячого на опозиційний, вже встиг зухвало (і швидше за все, несправедливо) наклеїти ярлик російського ставленика.
Але всупереч потужним відкритим обуренням і висловлюванням стурбованості, мало хто намагається ретельно проаналізувати, кого заарештовують і чому. А це викликає здивування. Англомовні ЗМІ левову частку своїх повідомлень присвячують заявам про те, що ситуація, яка склалася, - не що інше, як чищення з політичною підосновою, що проводяться проти взятої в облогу прозахідної адміністрації. Проте дійсність у Грузії набагато складніша. Якщо уважно проаналізувати діяльність самого Єдиного національного руху, то це розвіє уявлення про те, ніби Ахалая, Мерабішвілі й подібні до них - це несправедливо звинувачені переконані демократи, що опинилися в облозі.
Сьогодні про це говорять рідко, але Ахалая і Мерабішвілі, які викликають величезний страх, несуть відповідальність за створення великого (і швидше за все, незаконного) апарату стеження і безпеки в Грузії, що створило в країні атмосферу безкарності держави. Це, у свою чергу, допомогло «Грузинській мрії» отримати на виборах 1 жовтня несподівану перемогу. Ахалая - близький союзник президента Михайла Саакашвілі, який колись очолював систему виправних установ в країні. Він пішов у відставку, коли в ЗМІ з'явилися огидні кадри систематичних знущань з ув'язнених у переповнених грузинських в'язницях. Хоча Ахалая на момент початку скандалу був міністром внутрішніх справ, організації громадянського суспільства і маніфестанти зажадали його відставки, оскільки фактично він був головним босом у тюремній системі країни. Спочатку Ахалая чинив опір, але потім поступився. (Міністр в'язниць Хатуна Калмахелідзе, про яку говорили, що вона не має реальної влади, також подала у відставку.)
Неначе діючи за підказкою, Міністерство внутрішніх справ у відповідь на виниклий скандал оприлюднило свій власний запас записів, що зручно виявилися під рукою, а також заарештувало членів опозиції. Це стало продовженням давньої і дуже цікавої традиції МВС по кожному відповідному випадку випускати в світ порочащі аудіо- і відеозаписи. У тому, що відставка самого Ахалаї була викликана витоком відеоінформації, криється глибока іронія.
Мерабішвілі, який був довгожителем-рекордсменом у кабінеті Саакашвілі, був всемогутнім і всевладним міністром внутрішніх справ. Йому по черзі приписують то заслуги в успішній реалізації реформ у поліції, то різні зловживання службовими повноваженнями. Мерабішвілі несе відповідальність за створення атмосфери страху, породженої постійним почуттям загрози національної безпеки. Він, а також брат Ахалаї Дата причетні до загибелі, що викликала потужний резонанс, від рук високопоставлених керівників МВС 28-річного Сандро Гіргвліані, який у 2006 році посварився в тбіліському кафе з групою людей, серед яких була дружина Мерабішвілі. Ця справа, що стала уособленням безкарності влади і поступливості юстиції, закінчилася ув'язненням декількох чиновників з МВС, причому причетність самого Мерабішвілі була залишена без уваги. Відлунням громадських настроїв стала постанова Європейського суду з прав людини від 2011 року, в якій говориться, що справа ця була розслідувана не просто недостатньо, а дуже погано, і що це було зроблено свідомо. Ще зловіснішим стало розслідування ООН, в ході якого був знайдений зв'язок між грузинським МВС під керівництвом Мерабішвілі та нападом у 2008 році на два автобуси з грузинами, що мешкали в самопроголошеній Абхазії. Спочатку Тбілісі звинуватив у всьому сепаратистів.
Сумна реальність така, що колишній уряд жив і діяв усупереч своїм піднесеним просторікуванням про демократію. Так, повне ентузіазму ставлення ЄНР до Заходу та його успіхи в модернізації Грузії могли справити незабутнє враження на партнерів з Вашингтону і Брюсселю. Проте створення рішуче прозахідного іміджу і бренду ЄНР не слід плутати із справжньою демократизацією. Це підтверджується численними повідомленнями про антидемократичні дії напередодні виборів. І незважаючи на пристрасть ЄНР до міжнародних індексів і рейтингів, за багатьма демократичними критеріями картина в Грузії дуже відрізняється від тієї, яку зазвичай малює ЄНР зі своїми союзниками.
За даними Freedom House, Грузія з 2005 року не домоглася ніякого прогресу в розвитку демократії, а свобода преси там залишається приблизно на тому ж рівні, що й при злодійському режимі Едуарда Шеварднадзе до «революції троянд». Інші оцінки вселяють ще менше оптимізму. Індекс демократії, який складається Economist Intelligence Unit, показує, що Грузія в період з 2006 по 2011 рік скачувалася вниз. А організація «Репортери без кордонів» говорить про істотне згортання свобод преси в країні в період після 2003 року. Грузія сьогодні за цим показником займає ганебне 104-е місце, відстаючи навіть від таких гонителів свободи як невизнаний Північний Кіпр, Чад і Еквадор. Навіть економічні реформи в Грузії, які всі хвалили за доброзичливе ставлення до бізнесу, і ті при пильнішому розгляді здаються беззмістовними. А спроба зображувати прем'єр-міністра з мільярдним статком Бідзіну Іванішвілі в якості організатора антидемократичної контрреволюції а-ля Віктор Янукович не витримує жодної критики, якщо подивитися на дії самого ЄНР. Враховуючи ту атмосферу безкарності, яка панувала в Грузії майже на всьому протязі знаходження ЄНР у влади, новий уряд морально і політично просто зобов'язаний розслідувати всі минулі правопорушення і зловживання, давши їм належну оцінку.
Тому здійснені новою владою арешти слід розглядати в належному контексті. Хорошого радника реакцією на арешти не здивуєш, але Захід явно поспішив зі своїм обуренням. Зрештою, перевіркою нового уряду на відданість демократичним ідеалам і владі закону стануть не самі арешти, а те, наскільки рішуче грузинська судова система відстоюватиме норми прозорості і правосуддя. А суворі висновки й судження на цей рахунок здаються передчасними, оскільки вони можуть посилити і без того чималу образу в Тбілісі, де дуже багато хто вважає, що Захід занадто близький до ЄНР і частенько проявляє невибачну пасивність по відношенню до його безчинств.
Звинувачення й засудження на адресу нового уряду, який, до речі, здолав масу структурних перешкод на шляху до перемоги на виборах, легко можуть бути представлені «Грузинською мрією» як доказ того, що в певних владних кругах і засобах масової інформації Заходу грунтовані на рефлексах настрої на підтримку ЄНР укорінилися міцно і зберігаються досі. З точки зору «Грузинської мрії», ЄНР в період свого відміченого зловживаннями і правопорушеннями правління, не кажучи вже про війну з Росією, отримувало лише рідкісні шльопання по руках. А як тільки новий уряд спробував призвати винних до відповіді, зазвучали крики протесту. На жаль, заперечити їй нічим.
Немає сумнівів в тому, що демократію в Грузії чекає ще довгий шлях. Новий уряд у своїй реакції і риториці не усвідомлює, наскільки сильна стурбованість з приводу того, що в країні на зміну одному диктаторові прийде інший. Проте, тягар демократичного дорослішання повинен нести Захід, а не новий уряд Грузії, якому шість тижнів від народження, і не його зелений прем'єр-міністр. Безумовно, за діями Тбілісі необхідно стежити, закликаючи владу виконувати свої конституційні обов'язки. Але поки ще дуже рано оголошувати невдалою першу в сучасній історії Грузії конституційну зміну влади. Такими діями можна відштовхнути грузинське керівництво, яке й без того дуже хворобливо реагує на прояви необ'єктивності з боку Заходу. Якщо Захід дійсно стурбований долею політичного розвитку Грузії, то він повинен дати Тбілісі час і простір, щоб нова влада забезпечила чинення правосуддя і домоглася справедливості.
Майкл Сесайр,
«Foreign Policy», США
Джерело - http://inosmi.ru/sngbaltia/20121205/203002021.html