Новий інтеграційний проект для Євразії і місце України в ньому
Стаття голови Уряду РФ В. В. Путіна в «Известиях» «Новий інтеграційний проект для Євразії - майбутнє, яке народжується сьогодні» вийшла вчасно, оскільки обкреслює перспективи Митного Союзу, який набирає швидкість у своїй роботі. Основні положення статті спираються на реальний досвід перших вдалих кроків МС і при уважнішому вивченні дозволяють визначити деякі перспективи відносно майбутнього місця України в Європі у разі входження/невходження її в це пострадянське інтеграційне наднаціональне об'єднання.
Згідно зі статтею, МС і майбутній ЄврАзЕС повинні грати двояку геополітичну роль у світі: стати потужним наднаціональним об'єднанням, одним з полюсів сучасного світу, і при цьому грати роль ефективної «зв'язки» між Європою і динамічним Азіатсько-Тихоокеанським регіоном. Цей рівень амбіцій абсолютно реалістичний, враховуючи те, що усі члени МС - це найсильніші частини (такою ж не менш значимою і сильною частиною є і Україна) радянської наддержави. Він сам по собі підкреслює високий рівень стратегічного мислення політико-ділових кругів - організаторів цього потужного геополітичного проекту. «Складання природних ресурсів, капіталів, сильного людського потенціалу дозволить Євразійському союзу бути конкурентоздатним в індустріальній і технологічній гонці, в змаганні за інвесторів, за створення нових робочих місць і передових виробництв. І разом з іншими ключовими гравцями і регіональними структурами - такими як ЄС, США, Китай, АТЕС - забезпечувати стійкість глобального розвитку», - вказується в статті російського прем'єр-міністра.
В найближчому порядку денному МС - кодифікація правової бази Митного союзу і ЄЕП, щоб, як пише В. В. Путін, «учасникам економічного життя не доводилося пробиратися через "ліс" численних абзаців, статей і відсилочних норм. Для роботи їм буде достатньо всього лише двох базових документів - Митного кодексу і Кодифікованого договору з питань Митного союзу і ЄЕП».
Той факт, що, як підкреслюється в статті, «Євразійський союз будуватиметься на універсальних інтеграційних принципах як невід'ємна частина Великої Європи, об'єднаної єдиними цінностями свободи, демократії і ринкових законів» повністю нівелює неусвідомлені страхи і навмисні страшилки про прагнення Росії і інших членів МС «відірвати» Україну від Європи. Початок цій роботі було покладено ще у 2003 році, коли Росія і ЄС домовилися про формування загального економічного простору, координацію правил економічної діяльності без створення наднаціональних структур. «У розвиток цієї ідеї, - пише голова російського Уряду, - ми запропонували європейцям разом подумати про створення гармонійної спільноти економік від Лісабона до Владивостока, про зону вільної торгівлі і навіть більш просунуті форми інтеграції. Про формування погодженої політики у сфері промисловості, технологій, енергетики, освіти і науки. І, нарешті, про зняття візових бар'єрів. Ці пропозиції не повисли в повітрі - вони детально обговорюються європейськими колегами».
Принциповий підхід Росії і інших членів МС до інтеграції з ЄС полягає в двох ключових вимогах: 1) інтеграція має бути саме взаємною інтеграцією, а не поглинанням одного іншим і 2) взаємодія між ЄС і МС (а в майбутньому - ЄврАзЕС) повинна відбуватися на рівноправній основі. Цим якраз підхід членів МС до співпраці з Євросоюзом принципово відрізняється від підходу України.
Приєднання далеко не передової в області виробництва і технологій за європейськими мірками України до ЄС, конкурентоспроможність якого на декілька порядків вища, де високий рівень продуктивності праці, велика номенклатура товарів, вироблювана в значно більшій кількості, не може бути для України вигідним в принципі. Зрозуміло, це вірно тільки, якщо ставити мету довгострокового економічного зростання на основі розвитку власної високотехнологічної економіки, що можливо тільки і виключно за умови участі в рівноправному розподілі праці. Це останнє навряд чи можливо в умовах інтеграції з державами, які на порядок вище за Україну за рівнем розвитку і з великою натяжкою, щоб не сказати жорсткіше, сумісні ментально і по способу життя з Україною.
Для України йдеться про те, щоб взаємодіяти з ЄС не в якості його молодшого і, по суті, нерівноправного партнера, а у складі МС (а з часом - і ЄврАзЕС), оскільки лише ці організації можуть забезпечити взаємодію України з ЄС на рівних. Усі великі економічні і інфраструктурні об'єкти сучасної України створювалися за часів СРСР з розрахунку на загальносоюзний розподіл праці і були невід'ємною частиною загальних технологічних ланцюжків. В цій якості українські підприємства і агропром взаємодіяли, передусім, з Російською Федерацією, Білорусією і Казахстаном. Оскільки сучасна українська економіка - це осколок єдиного радянського економічного комплексу, остільки найбільш сильні партнери України з колишнього СРСР - в цілому порівнянні з Україною і між собою за рівнем соціально-економічного розвитку, мають в принципі однакові проблеми і однакові ціннісно-ментальні реакції і запити до способу життя. В принципі, це єдині достатні чинники для визначення напряму інтеграції України. Інтегруються, як показує історія і економічні закони, з собі подібними за рівнем економічного розвитку, ментальності і способу життя.
Ну а те, що Україна, як і усі три учасники МС, має інтернаціональну мову спілкування - російську, є додатковим і дуже серйозним чинником підвищення ефективності управління і адміністрування інтеграційних процесів у Митний союз і в майбутньому ЄврАзЕС. Успішність взаємодії національних управлінських структур членів МС між собою і з наднаціональними органами, як і результативність бюрократичної роботи в цілому, в цьому випадку зумовлюється економією коштів і часу на перекладах, відсутністю мовної дистанції в повсякденних ділових контактах.
Описаних у разі нерівноправної інтеграції України в ЄС негативних наслідків можна уникнути за ситуації, коли, як пише В. В. Путін, «учасником діалогу з ЄС стане Митний, а згодом і Євразійський союз. Таким чином, входження в Євразійський союз, окрім прямих економічних вигод, дозволить кожному з його учасників швидше і на сильніших позиціях інтегруватися в Європу».
Як перший крок на шляху рівноправної співпраці МС і ЄС стали переговори про створення зони вільної торгівлі між МС і Європейською асоціацією вільної торгівлі. У такому форматі члени МС зможуть відстояти вигідні для виробників з країн-членів МС митні тарифи, що, наприклад, було б практично для них неможливо окремо.
Сусідство МС і майбутнього ЄврАзЕС з нинішнім локомотивом світового економічного зростання - з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону, передусім з Китаєм, створює додаткові економічні можливості для їх членів, але і має свої ризики. Їх джерело те ж саме, що й у разі неприйнятності інтеграції в ЄС, - висока конкурентоспроможність Китаю. Проте, як і у випадку з ЄС, ці ризики нівелюються в умовах, якщо Україна взаємодіятиме з Китаєм не одна, а у складі Євразійського союзу.
У зв'язку з цим відмітно наступне місце із статті В. В. Путіна: «В повістці форуму АТЕС, який пройде за рік у Владивостоку, важливе місце займуть теми лібералізації торгівлі, зняття бар'єрів на шляху економічного співробітництва. Причому Росія просуватиме спільну, погоджену позицію усіх учасників Митного союзу і ЄЕП».
У України з'явилася реальна можливість взяти участь в діяльності МС і майбутнього Євразійського союзу майже із самого початку, беручи участь при цьому у виробленні правил гри, що дозволить їй забезпечити максимально вигідні умови членства. У МС Україну готові прийняти такіою якою вона є в сенсі соціально-економічних, політичних, ціннісно-світоглядних реалій, не висуваючи ультиматумів і принизливих умов. Це шанс на економічний прорив і гідне місце в Європі і світі. Чи варто його упускати?
Віктор Піроженко