Олексій Іванов: Російські міфи про Україну
Портал «Русские на Украине» (rus.in.ua) опублікував статтю журналіста Олексія Іванова, в якій автор висвітлює основні, на його погляд, політичні міфи про Україну, що панують у російському суспільстві.
«Поширення специфічних міфів про Україну сильно спотворює реальне сприйняття нашої країни у сусідів, що зовсім не сприяє взаєморозумінню між країнами і народами, перешкоджає побудові взаємовигідної співпраці. Зараз більшість росіян дуже скептично відносяться до інформаційної політики своєї держави, ставлячи під великий сумнів усе те, про що віщають центральні телеканали і перші особи держави. А про що, як правило, говорять у зв'язку з Україною? Про дві речі: рості націоналістичних настроїв і про погіршення економічної ситуації в країні у зв'язку з подорожчанням газу. І все. По інших темах Україна в російському інформаційному просторі практично не фігурує. І оскільки офіційним ЗМІ не довіряють, багато росіян вважають ці теми пропагандистським трюком, - розповідає експерт и описує наступні міфи:
«Міф перший - "Україна за рівнем життя вище Росії". Мовляв, тут все дешевше і в магазинах, і на ринках, і в кафе. Тут, як мовиться, треба росіянам "включити голову" і зрозуміти, що ціни на товари і послуги давно вже формуються не їх фактичною вартістю, а попитом і платоспроможністю населення. Тому людина з московською зарплатою, опинившись на Україні, починає почувати себе тут падишахом. Не розуміють росіяни, що така мила їх серцю "українська дешевизна" - це результат дуже скромних українських зарплат, які і штовхають українців на масовий виїзд до тієї ж самої Росії на заробітки. Адже кожен хоче почувати себе на батьківщині трохи падишахом.
Міф другий - "Та у вас тут демократія". Тут треба зазначити дорогим росіянам, що "демократія" - це взагалі-то влада народу. А у нас - олігархія, влада багатих, коли олігархи збилися за інтересами в декілька груп, які чомусь називаються партіями. Як правило, ці партії жодного зв'язку з народом не мають. Як і не мають ніякої ідеології. Частенько партії мають в назві прізвище свого лідера. Усе це нагадує період другої половини 90-х років минулого століття в самій Росії, де також публічно гризлися декілька олігархічних груп. Але росіяни чомусь за цим часом не ностальгують і не сприймають його як деякий розквіт демократії.
Ще один аргумент за "українську демократію" - "у вас на ТБ є Шустер і Кисельов". Багато росіян щиро вважають, що Шустер і Кисельов на Україні - це те ж саме, що Шустер і Кисельов в Росії. Як людина, що бачила обох телеведучих і в російському, і в українському варіантах, можу повідомити недовірливих росіян, що обоє теледіячі зараз на Україні і десять років тому в Росії - дві великі різниці. Що таке Кисельов і Шустер в Росії? Це безкомпромісні рупори крайнього лібералізму, які доходили до прямого заперечення права існування Росії, як держави. Шустер і Кисельов на Україні - це люди, лояльно налаштовані до держави Україна, які перетворили свої програми в рупори вкрай правих політичних сил, де частенько звучать русофобські і антиросійські висловлювання. Так що Шустер і Кисельов на Україні - це не висловлювання думки, альтернативної офіційній, це підношення державної позиції в легкотравній формі, для основної маси українського населення.
Міф третій - "Ой, а у вас тут зовсім немає націоналізму". Особливо смішно це чути в Донецьку, де черговий залітний росіянин намагається розгледіти ознаки українського націоналізму в дійсності, що оточує його. Тут необхідно зробити маленьке зауваження, що так легко вислизає від погляду багатьох росіян. Це Російська Федерація, за винятком деяких національних республік - від Калінінграду до Південно-Сахалінська - є дуже однорідною по мові, культурі і релігії територію, чого не можна сказати про Україну, де навіть поруч розташовані регіони дуже відрізняються один від одного, як, наприклад, Галичина і Закарпаття. Так от, основна маса українських націоналістів сконцентрована саме в Галичині, а по іншій частині України українські наці розмазані невеликим шаром і в основному сконцентровані в середовищі гуманітарної інтелігенції.
Правда, проблема тут в іншому: будучи ідеологією меншості, український націоналізм має непропорційний вплив на ЗМІ, сферу освіти і гуманітарну політику держави. І прихід до влади Віктора Януковича на це вплинув мало. Адже дійсно, навряд чи який-небудь росіянин, будучи в тому ж Донецьку, кинеться купувати і читати журнал "Український тиждень", газету "Україна молода" або, на крайній випадок, дивитися 5-й канал, оскільки українська мова хоч і близька до росіянина, але більшістю росіян не розуміється. А російськомовний інформаційний простір не сильно заражений метастазами націоналізму. Ось і не можуть росіяни "розгледіти" націоналізм на Україні», - розповідає Олексій Іванов.
«Є ще один маленький нюанс. Багато росіян, що чітко знають, що ані вони, ані їхні предки або родичі не приносили ніякої шкоди Україні, просто психологічно не в змозі сприйняти факт існування ірраціонального українського націоналізму, густо замішаного на звіриній русофобії.
Пам'ятаю, як на одній київській науковій конференції спостерігав сцену: сидів зачарований Україною російський доцент, а поряд з ним, весело перекидаючись репліками його український колега. У них навіть сталася мила задушевна бесіда. Але ось прийшов час представникові України читати свою доповідь. Український доцент піднявся на трибуну і почав віщати про "геноцидо-голодомор", "усе зерно вивезли в Росію" і так далі. Зрозуміло, що росіянин опинився в глибокому шоці і просто не вірив вухам своїм. Адже не станься такого "конфузу", повернувшись до рідної Москви, він, напевно, захищав би нинішній стан речей на Україні, поширюючи чергові міфи про нашу країну у тому числі і про відсутність на Україні націоналізму», - зазначає журналіст.
«Так що давайте прагнути до того, щоб в російсько-українських відносинах панували не наївно-юнацький романтизм або офіціозна агресія, а правдиве освітлення дійсності і практицизм. Тоді народу й не доведеться створювати один про одного всілякі міфи», - резюмував Олексій Іванов.