Опозиція: «Супраць» Лукашенко або народу?
6 липня по всій Білорусії відбулися чергові «мовчазні» акції протесту. Люди збираються в публічних місцях, без транспарантів і партійних стягів, і просто ляскають в долоні, виражаючи незгоду з політикою (економічною, передусім) влади. Результат як і раніше - декілька сотень затриманих, серед яких опинилися і журналісти, наприклад, знімальна група НТВ.
Подія з Республікою Білорусь і засмучує, і радує одночасно. З одного боку - зруйнована найуспішніша пострадянська модель економіки, яку ставили в приклад усім колишнім республікам СРСР. Але з іншої - у Білорусії пробуджується нормальне демократичне громадянське суспільство, не вигодуване на західні гранти.
На подив в'яло реагує на те, що відбувається, білоруська опозиція. На сторінках сайтів опозиційних рухів і опозиційних політиків - лише констатація фактів протестів, що відбулися, і подальших затримань, ніяких закликів виходити на вулицю і підтримувати маніфестантів. Дійшло навіть до того, що деякі видатні опозиціонери майже відкрито засуджують подібні заходи. Наприклад, колишній кандидат в президенти від партії БНФ Григорій Костусєв прокоментував мовчазні мітинги таким чином: «По-перше, люди не розуміють самі, чого вони хочуть цим домогтися. Зібралися, постояли. І що далі? Збереться наступного разу 10 тисяч. І, знову ж таки, що далі?».
Пояснити це нескладно: традиційній опозиції мовчазно аплодуючі білоруси також чужі, як вони чужі і Лукашенко - адже протестуючі не розмовляють білоруською мовою, не обліплені від ніг до голови символікою Великого князівства Литовського, не мають ненависних почуттів до Росії. На зло опозиціонерам - саме «несьвядомые» білоруси враз стали найбільш цивільно консолідованою групою, готовою відстоювати свої права, боротися з несправедливістю, критикувати діюче керівництво, вимагати демократизації, врешті-решт.
Передбачити подальший розвиток ситуації у Білорусії досить складно. Можливо, президентові вдасться вгамувати масові протести, жорсткими репресіями або вчасно проведеними економічними реформами. Не варто виключати варіант, що антилукашенківські заходи приймуть загальнонаціональний характер, подібно до подій на Близькому Сході, і під натиском вулиці білоруському керівникові доведеться подати у відставку або оголосити позачергові парламентські і президентські вибори.
Але про одне можна сказати точно: якщо Лукашенко все ж піде, якщо у Білорусії відбудеться дійсно вільне волевиявлення, особливих успіхів діюча опозиція не доб'ється. Як мінімум половину місць в новому парламенті отримає проросійська партія, що ратує за відновлення повноцінних взаємовідносин з Москвою (зіпсованих Лукашенко), продовження інтеграції до Митний союзу і Союзної державиу. Солідну долю відітнуть і комуністи, популярність яких за часів соціально-економічних катаклізмів досягає свого піку (додамо сюди позитивне відношення самих білорусів до радянського минулого). Звичайно ж, на широку підтримку варто розраховувати і демократичним лібералам: за них напевно проголосує малий і середній бізнес. А ось націоналісти і націонал-демократи, з яких складаються у більшості своїй нинішні опозиційні сили, швидше за все, залишаться біля розбитого корита. Якщо на початку дев'яностих, під час розквіту партійної системи Білорусі, коли націоналістична риторика знаходила співчуття не лише у вузького круга маргінальної інтелігенції, вони примудрилися розгубити весь свій електорат, то сьогодні противникам другої державної мови, свята 3 липня і діючих прапора і герба сподіватися взагалі нема на що. Кого у такому разі буде звинувачувати біло-червона опозиція? Хіба що власний народ.
Артем Бузіла
Джерело - http://www.politcom.ru/12216.html