Почути ехо лондонських погромів в Україні
Серпневий тиждень погромів, що охопив Лондон, став тривожним дзвінком для Західної Європи, показавши, що не все добре в цьому регіоні з соціальними процесами. Нагадаємо, що погроми почалися в ніч з 6-го на 7-е серпня після того, як 4-го числа поліція вбила 29-річного темношкірого М. Даггана, який учинив активний опір при спробі обшуку на предмет наявності зброї. Підсумком інциденту, що стався, стали масові погроми в Лондоні і його передмістях, а також інших англійських містах, в яких брало участь від 3 до 5 тис. чоловік. Приблизний збиток від погромів - від 150 до 200 млн. євро.
Відмітних особливостей у погромів було дві: вік учасників і спосіб організації (активне використання сучасних інформаційних технологій - соціальних мереж і смартфонів).
Середній вік учасників погромів складав від 11 років (!) до 21 року. Причому одинадцятирічні ані краплі не розкаювалися під час судових засідань і не тому, що не розуміли, що вчинили, а тому, що вважають це абсолютно нормальним. Слід враховувати, що основною рушійною силою погромів стала молодь з передмість, для яких характерна арабо-негритянська структура населення, причому значне число людей з цих районів живе на соціальні посібники від уряду. Далеко не всі з цих молодих людей грамотні, а також не вміють (точніше, не хочуть) правильно говорити і так далі. Не даремно ж уряд Британії вклав сотні мільйонів фунтів в систему CCTV - відеокамер на кожній вулиці (за деякими даними, в усій Англії встановлені до 4 млн. таких камер).
Хоча британська преса довго намагалася не акцентувати увагу громадськості на расовому чиннику, але все таки складно не помітити, що у більшості погромники складалися з чорношкірих. А ті «білі», які брали участь в цьому, мало чим відрізнялися від чорношкірих. Під час передачі на БіБіСі історик Д. Старкі висловився на цю тему вкрай неполіткоректно (за європейськими мірками): «Білі стали чорними».
Британські аналітики і експерти досі не можуть зійтися в думці, що ж стало глибинним мотивом погромів. В першу чергу називають зменшення соціальних виплат з боку уряду, які були скорочені у зв'язку з негативними процесами, що відбуваються в економіці країни. Інший чинник - відсутність можливості придбати нав'язані рекламою дорогі продукти і товари. Саме тому погроми дістали назву «шопінг-бунту». Багато оглядачів вважають, що молодь громила ті магазини, де могла поживитися престижною технікою - комп'ютерами, мобільними телефонами і так далі
Третій чинник - відсутність інтегрованості певної частини британської молоді в суспільство, так само як і цілком свідома відмова від інтеграції мігрантів, що продовжують прибувати.
Не можна не відзначити, що на тлі цих подій англійці продемонстрували здатність до самоорганізації, правда, в не зовсім хорошому для нинішнього уряду напрямі. Багато чоловіків почали об'єднуватися в загони самооборони і виходити в ті дні на захист своїх домів і вулиць. Тривожним можна вважати той факт, що при цьому велика частина з них вигукувала гасла і слова підтримки Ліги захисту Англії - британської ультраправої організації, яка намагається активно протидіяти поширенню в Англії ісламізму і нелегальної міграції. І якщо ще нещодавно в рядах цієї організації налічувалося від 200 до 400 активних членів, то після серпневих подій рахунок пішов на тисячі. Не можна не згадати, що про свій зв'язок з цією організацією згадував норвезький терорист Брейвік (хоча ЛЗА тепер велику частину часу витрачає якраз на те, щоб відхреститися від подібного «колеги і соратника»).
Відмітно, що хвиля протестів охоплює країни золотого мільярда із швидкістю епідемії. Ще під час лондонських безладів були зафіксовані аналогічні виступи в Швеції.
Бельгійські політики говорять, що й їхня країна може спалахнути так само у будь-який момент, а місцями прямо визнають, що це наслідок малоефективної міграційної політики. Голова МВС Бельгії вважає, що зараз уся Європа знаходиться в «зоні ризику». Враховуючи вкрай складне економічне становище в Європі, складно не погодитися з подібною оцінкою. Тим більше що все більше молодих європейців не бачать своїх перспектив в осяжному майбутньому, а криза змушує їх вести дуже скромний, якщо не жебрацький, спосіб життя при безперервній пропаганді західного споживчого раю. Не варто забувати, що на цьому фоні розрив між бідними і багатими (баланс в цьому показнику був до недавньої пори основним козирем західного світу в дискусії з соціалістами усіх мастей) збільшується з катастрофічною силою. Не випадково масові акції протесту нещодавно прокотилися по Іспанії і Португалії. А грецькі анархісти більше не єдині порушники спокою в Європі...
Поставимо питання: «Чи можливі молодіжні бунти, подібні до лондонських, на просторах України?» Відповідь за відомих обставин може бути позитивною. В принципі, ситуація з соціальним розшаруванням на Україні стоїть не менш гостро, ніж у Великобританії. Більше того, на Україні є те, чого немає в Туманному альбіоні - цілих три області з високою пасіонарністю. Йдеться про Львівську, Івано-Франківську і Тернопільську області, по суті, депресивні регіони України з украй низькими доходами у більшої частини населення. Тут активно проявляється жорстке неприйняття всього того, що робиться нинішньою державною владою, особливо в області культури, освіти, ЗМІ.
У цих областях радикальний націоналізм, проповідуваний певними кругами, мало чим відрізняється від нацизму. Не випадково адже саме ці регіони стають постійною базою для партій неонацистського толку типу ВО «Свобода». Зараз рівень соціальної захищеності хоч і низький, але не допускає масових протестів, проте навряд чи економічна ситуація радикально може покращитися найближчим часом. Швидше навпаки: деякі тенденції, особливо в соціальній сфері, можуть різко збільшити рівень агресивності громадян у Західній Україні. Наприклад, уряд вже оголосив про плани поступового скорочення дефіциту бюджету і режиму економії. На Україні бюджетний дефіцит традиційно скорочують за рахунок найбільш малозабезпечених, що навряд чи сприятиме покращенню мікроклімату в цих регіонах.
Не можна не відзначити й інший чинник - катастрофічне падіння загального рівня культури у молоді, ріст наркоманії і девіантних форм поведінки. З моменту розпаду Союзу держава повністю забула про необхідність цілеспрямованої роботи з молоддю. Періодично державні мужі, звичайно, народжують чергову «Концепцію» чого-небудь, покликану «остаточно розв'язати» молодіжну проблему, але далі написаного справа не йде. В той же час ті проблеми, які характерні для найбільш неблагополучної британської молоді (відсутність віри в майбутнє, низький рівень соціальних стандартів, ріст цинізму при сприйнятті дійсності) типові і для значної частини молодих людей України, причому як на правому, так і на лівому берегах.
При цьому слід особливо врахувати, що рівень внутрішнього протесту і агресії в українському суспільстві активно наростає. І економічна ситуація в країні жодним чином не сприяє його зменшенню. Більше того, скорочення соціальних ліфтів зменшує і без того невелике поле для самореалізації української молоді.
Як відомо, де тонко, там і рветься, тобто рано чи пізно невдоволення молоді своїм соціальним положенням, відсутністю можливості реалізуватися в нинішньому українському суспільстві шукатиме свій вихід, причому в дуже радикальних формах. Варто чекати, що вже найближчим часом в молодіжному середовищі почнуть формуватися сильні групи радикального толку, створення яких відбуватиметься поза контролем держави й суспільства.
Не варто забувати і ще один чинник, який може вплинути на ріст радикальних настроїв в Україні. За деякими даними, в команді Обами починається дискусія відносно вірності вибраної зовнішньополітичної тактики «перезавантаження» і зменшення уваги до України. Вже найближчим часом у Білому Домі можуть запанувати «яструби», яких на декілька років відтерли від формування зовнішньополітичного порядку денного в США. Не виключено, що Адміністрація Обами повернеться до ідеї прискореного просування України в члени НАТО (тим більше що нинішнє українське керівництво не заперечує подібної можливості). На цьому фоні зацікавлені сили цілком можуть спробувати створити додаткову напругу, сприяючу сплеску молодіжної агресії, породженої усе тим же відомим сценарієм євроатлантичної інтеграції України.
Андрій Новацький