Прощавай, Європо!

Українцям заважають жити дві проблеми. Але це не дурні і не дороги. Дурні і дороги – не проблеми, це – спосіб життя нашого суспільства. Проблемами ж, що споконвіку заважають українцям організувати життя, відповідно до своїх про нього уявлень, являються вічне бажання «шари» і такий же вічний неправильний вибір того, хто цю «шару» повинен забезпечити.

До поляків від татар, до росіян від поляків, до комуністів від поміщиків, до Гітлера від комуністів, знову до комуністів, оскільки з'ясувалося, що Гітлер все-таки гірше, нарешті, з СРСР до ЄС. Фініш.

Розчулює сам факт втечі з одного союзу під прапорами досягнення надповного і надусеосяжного суверенітету в усьому, для того, щоб тут же принижено просити про прийняття в інший союз - не менше (якщо не більше) централізований і бюрократизований. Принаймні, в СРСР колгоспам вказували висаджувати їм картоплю або помідори, але ніколи не вимагали, щоб усі помідори були строго одного відтінку червоного кольору і одного розміру.

Втім, ця спроба чергової зміни пана згадана тут виключно в якості підтвердження тези про одвічне прагнення поміняти «Омріяну незалежність» на миску з юшкою.

Сумним для «української ідеї» є інший факт. Знову запізнилися. Карл XII до моменту Полтавської баталії (27 червня 1709 року) воював з Петром I вже вісім з половиною років. Мазепа ж примудрився зрадити царя глибокої осені 1708 року, коли виразно був видимий перелом в ході бойових дій, і було ясно, що остаточна і безповоротна поразка шведів питання не принципу, але часу. Європейський Союз жирів і процвітав тридцять років (з кінця сімдесятих років XX століття, по кінець двохтисячних), Україна примудрилася домовитися про зону вільної торгівлі і майже продавити угоду про асоціацію, в той момент, коли це дуте кредитне благополуччя зірвалося в глибокий штопор і європейські експерти обговорюють чи не обрушиться ЄС (упевнені, що обрушиться), а які з його уламків збережуть відносну життєздатність.

Проте, непрофесійна влада, що підстібається такими ж непрофесійними «експертами» і нацьковується безвідповідальними ЗМІ, із завзятістю, гідною кращого застосування, рветься у вмираючу Європу, як божевільний у будинок, що горить.

Штатні «євроатлантичні» пропагандисти продовжують переконувати громадськість, що «європейська демократія» = заможність, стабільність і благополуччя. Робиться це на тлі щоденних апокаліпсичних новин з Греції, Португалії, а тепер вже з Іспанії, Італії, на черзі Франція з Великобританією. Навіть відносно благополучна в економічному сенсі Німеччина розкололася навпіл з питання, а чи потрібний їй ЄС, який вона фінансує, або нехай випливають самі як уміють. Прибічників останнього варіанту з кожним днем, у міру того, як поглиблюється європейська криза, стає все більше.

І тільки Україна, гордо відштовхуючи рятівне коло Митного союзу, прихильно кинутий їй сусідами, упевнено пливе у бік європейського фатального виру, що невблаганно засмоктує залишки фінансової стабільності Європи.

Помираючий Європейський Союз ще встигне, хапаючись за соломинку у безнадійній спробі врятуватися, випити з України останні соки (умови вступу до ЗВТ для України - беззастережна капітуляція після програної війни, а не договір двох рівноправних партнерів). Але він (ЄС) все одно рухне. Віджила своє економічна модель, побудована на кредитній піраміді. Глобальна МММ досягла меж свого розвитку і далі існувати не може - відсутнє джерело додаткових ресурсів. Що робитиме знекровлена, не здатна самостійно існувати Україна далі?

Коло замкнулося. Доведеться йти у Росію. А візьмуть?

Ростислав Іщенко,
президент Центру системного аналізу і прогнозування

Джерело – «Слов'янські новини»