Ракова пухлина націоналізму глибоко в'їлася в тіло України
«Вчора ці люди топтали і спалювали Прапор Перемоги, завтра вони плюнуть на хрест».
Архієпископ Бориспільський Антоній.
В Києві, 14 жовтня, в православне свято Покриву Пресвятої Богородиці, відбувся марш націоналістичних організацій України з нагоди чергової річниці створення Української повстанської армії (УПА). За легендою, офіційно УПА була сформована цього дня у 1942 році. Але, як і багато що в новітній історії України, ця дата має мало спільного з реальними подіями.
Науковий співробітник Інституту української археографії і джерелознавства Влад Ковальчук, у своїй статті, опублікованій кілька років тому на сайті «Української правди», стверджував: «Документи УПА (якщо така структура діяла з осені 1942‑го) повинні були б зберегтися, але їх немає. Найбільш раннє джерело, яке має підпис "Головна Команда Української Повстанської Армії", датоване 20 травня 1943 року».
Відомо також, що 12 вересня 1939 року, на нараді у Гітлера було вирішено, що непогано б використати прибалтів і польських українців для створення держав-прокладок між Німеччиною і СРСР. Тоді ж начальник штабу Верховного Головного командування вермахту Кейтель поставив завдання начальникові Абверу Канарісу: «Організувати повстання за допомогою українських організацій, які працюють з Вами і мають ті ж цілі, а саме поляків і євреїв».
Керівник армійської розвідки того ж дня видав «Меморандум Канаріса», що фігурував на Нюрнберзькому процесі. За його наказом в таборах Абверу почалося навчання чотирьохсот молодих хлопців з Організації українських націоналістів, які пізніше були перекинуті в Галичину, що увійшла до складу СРСР. Частина курсантів цих спецшкіл, які вислизнули з рук Львівського управління НКВС, пізніше стали кістяком УПА.
За різними даними в заході 14 жовтня ц. р. прийняли участь понад 3000 чоловік. Учасники ходу (переважно прибічники ультраправої «Свободи») пройшли від пам'ятника Тарасу Шевченку по Володимирській вулиці до Михайлівської площі. Вони тримали в руках портрети лідерів українського фашизму - Степана Бандери і Романа Шухевича. Націоналісти вигукували гасла з вимогою на державному рівні визнати УПА воюючою стороною в Другій Світовій війні, скандували гасла «Бандера - наш герой!». По ходу руху колони стояла шеренга міліціонерів. Мітингуючих також супроводжували бійці спецпідрозділу «Беркут».
Наприкінці ходу, на Софіївській площі, відбувся святковий концерт на честь УПА. Саме тут і стався інцидент з прапором правлячої партії. Його спочатку демонстративно довго топтали, а потім підпалили.
Раніше повідомлялося, що на 14 жовтня подавала заявки і Конфедерація Праці України, яка збиралася провести акцію під гаслом «Захистимо місто-герой від бандерівської нечисті», проте міська влада дозволу на її проведення не дала. Але декілька сотень прибічників Комуністичної партії і партії «Руський блок» все ж провели мітинг біля пам'ятника Леніну на бульварі Шевченка, протестуючи проти проведення маршу неонацистами. Вони тримали прапори КПУ, «Руського блоку», СРСР і УРСР, а також плакати з написами «Фашизм не пройде».
Декілька років підряд марші, які націоналісти влаштовують на честь бандерівських банд в центрі Києва, закінчуються зіткненнями націоналістів з представниками компартії. Але цього разу міліція постаралася захистити прихильників УПА від антифашистів, що можуть затьмарити святий для них день, розділивши антагоністів спецпідрозділами. І все...
На жаль, на прояви радикального націоналізму реакція влади у нас відсутня. Це стосується, до речі, і появи у Львові незвичайних таксі з провокаційною назвою «СС‑Галичина». У цьому таксі незвичною є не лише назва. Усі водії, замість «здрастуйте», говорять пасажирам: «Слава Україні!» або «Слава Ісусові Христу!». Звичні до подвійної моралі львів'яни абревіатуру «СС» розшифровують як «соціальна служба» (точно так, як і до недавнього часу намагалися переконати інших українців, що букви СС, в назві дивізії «Ваффен СС "Галичина"» розшифровуються як «Січові стрільці»). Відомо, що нову службу таксомотора благословили служителі Унівського монастиря, які постійно моляться за благополуччя таксі «СС‑Галичина».
Про подвійну мораль влади говорить і той факт, що, приблизно в цей же час, Севастопольська міськрада двічі провалила ухвалення рішення про показ в міських кінотеатрах фільмів російською мовою. Свою відмову депутати Севастополя мотивували небажанням дратувати жителів Західної України.
А чому ніхто не запитає нас, жителів Півдня і Сходу країни, чи не дратують нас націоналістичні шабаші в столиці і за її межами? Тим паче, що ми справедливо вважаємо бойовиків УПА посібниками нацистів, що стріляли в спину радянським солдатам.
***
Сьогодні у партії «Свобода» з'явився реальний шанс пройти у Верховну Раду на наступних парламентських виборах. І для цього націоналісти використовують щонайменший привід для самореклами. Останнім таким приводом став вирок Юлії Тимошенко. Радикальні націоналісти відразу ж розгорнули боротьбу за протестний електорат на Україні, намагаючись акумулювати навколо себе прибічників Тимошенко з тим, щоб заручитися ще більшою підтримкою громадян. І партія «Свобода», яка ніколи не була присутньою у владі, добилася в цьому певних успіхів. Розмови енергійного бандерівця Тягнибока, який поєднує радикально-націоналістичні і популістські гасла припадають до смаку люмпенам як на заході України, так і на Сході.
Ще в позаминулому столітті Карл Маркс ввів термін «люмпен-пролетаріат» (від нім. lumpen – «лахміття») для позначення нижчих шарів пролетаріату. Пізніше, «люмпенами» стали називатися декласовані верстви населення (бродяги, убогі, кримінальні елементи і інші), люди, які не мають соціальних коренів і морального кодексу, готові безрозсудно покорятися сильному.
З таких «персонажів» і складається це злоякісне утворення...
До свого обрання фюрером «Свободи» в 2004 році Олег Тягнибок був бідний, як церковна миша з львівського собору святого Юра. Сьогодні ж його коштів вистачає не лише на хорошу квартиру в столиці і на політичну рекламу, але й на утримання чималого партійного апарату, Інституту політичної освіти, оренду розкішного офісу в центрі Києва. Тягнибок за кожної слушної нагоді намагається з'явитися на публіці, проводить зустрічі з народом, спілкується з регіональною владою, виступає в ЗМІ, бере участь в прес-конференціях, у тому числі, разом із зарубіжними колегами.
Основна тема постійних виступів на мітингах Тягнибока зводиться до одного:
«Вони (бандерівці) не боялися, і ми зараз не повинні боятися. Вони взяли автомати на шию, і пішли в ліси. Вони боролися з москалями, з німцями, боролися з жидвой і іншою нечистю, яка хотіла забрати у нас українську землю. Ви - українські патріоти - повинні стати тими героями. Потрібно віддати, нарешті, українську землю українцям... Росія - наш ворог. Не лише тому, що вона вважає українців своїми головними ворогами, а й тому, що вся історія українсько-московських взаємовідносин це підтверджує. З ворогом розмова може йти лише про безумовну капітуляцію. Чорнобильська трагедія, за нашим твердим переконанням, це терористичний акт Радянського Союзу проти української нації, фактично - продовження етноциду».
Вслухайтеся в те, що він говорить, вдумайтеся в те, до чого він закликає! Чому ніхто з силових відомств не звертає уваги на пропаганду фашизму, здійснювану Тягнибоком, який регулярно з'являється в ефірі і друкується в ЗМІ?!
Відомо, що розцінки в українських засобах масової інформації на публікацію матеріалів про політиків і самих політиків рівнозначні рекламним оголошенням. У деяких авторитетних виданнях ціни складають декілька десятків тисяч доларів за сторінку, на радіо і телебаченні оплата йде посекундна.
Хто фінансує «Свободу»? За місцевими оцінками спостерігачів на Західній Україні, витрати на виборчу кампанію в органи місцевого самоврядування, яку провели необандерівці, повинні були складати не менше 10 мільйонів доларів. В результаті виборів націоналісти набрали більшість в семи областях Західної України, змагатися з ними змогла тільки Партія регіонів. До речі, коли Олега Тягнибока запитали, чи не претендує він на крісло голови Львівської обласної ради, той з посмішкою вимовив, що вважає себе діячем не регіонального, а загальнонаціонального рівня.
Дуже схоже на епізод, коли Адольф Гітлер на суді над організаторами «пивного путчу», у відповідь на припущення, що він планував стати міністром, розреготався і оголосив, що на дрібниці не розмінюється, а збирається «знищити марксизм у всьому світі».
* * *
Нещодавно на очі попався матеріал (http://blogs.korrespondent.net/users/print/rielter 2011/a39366). У ньому розповідається про те, як канадська розвідка, через Конгрес українців Канади (КУК) фінансує організацію Олега Тягнибока. Виявляється, партійні «осередки» «Свободи» створені не лише в США і Канаді, але й в Португалії, Чехії, Німеччині, Австрії, Італії, Великобританії, в деяких інших країнах. Був зафіксований факт надходження коштів від канадців через КУК на потреби осередку «Свободи» в Австрії (Відень).
Канадська розвідувальна служба щільно контактує не лише з КУК, але і з представниками інших українських націоналістичних комітетів і організацій Канади з метою використання їх потенціалу для реалізації безпосередньо на Україні політичних проектів антиросійської спрямованості.
Але ці «проекти» за своєю суттю глибоко антиукраїнські. Об'єднання «Свобода» відкрито позиціонує себе, як відверта антисемітська, русофобська профашистська організація українських націоналістів-колабораціоністів, що не визнає підсумків Другої Світової війни, вироку Нюрнберзького трибуналу, злочинів гітлерівських фашистів, вояк УПА і інших націоналістичних бандформувань, не визнає визвольної місії Червоної Армії - рятівниці народів світу від коричневої чуми.
Окрім усього сказаного, ВО «Свобода» - це організація провокаторів і розпалювачів міжнаціональної ворожнечі між братськими слов'янськими народами. Вона представляє реальну загрозу мирному існуванню українців впродовж останніх двадцяти пострадянських років. І дії влади, яка «не помічає» цього, ні зрозуміти, ні виправдати не можна. Ракова пухлина націоналізму глибоко в'їлася в тіло України, і для її ліквідації потрібне хірургічне втручання.
Володимир Зуєв