Тому хто сидить в скляному будинку, не варто кидатися камінням (німецька приказка)
Передвиборча істерія Канцлера Німеччини Ангели Меркель довкола України і справи Тимошенко давно вже перейшла всі межі не лише дипломатичного етикету, але й здорового глузду й честі. Адже спровокована Меркель і її соратниками в Німеччині компанія приниження України, українського народу, системи судочинства і правоохоронних органів, рішень створених українцями органів державної влади насправді є яскравим прикладом подвійних стандартів та політичної заангажованості в нинішній великонімецькій політиці.
Говорячи про несправедливе судочинство в Україні та невідповідність його високим стандартам демократії, намагаючись виставити Україну країною-ізгоєм, Канцлер Німеччини не уточнюю, які конкретно стандарти вона має на увазі.
Якщо мова йде про "високі німецькі стандарти демократичного судочинства", то я не впевнений, що хтось в Україні побажає такого суду. В цьому може переконатись кожен, подивившись перелік рішень Європейського суду з прав людини проти Німеччини
Так, Європейський суд з прав людини у Пілотному рішенні у справі "Рампф проти Німеччини" (Rumpf v. Germany, заява N46344/06) від 2 грудня 2010 року зазначив, що розгляд справи Румпфа в Німецькій системі судочинства тривав 13 років, 5 місяців і один тиждень на чотирьох рівнях юрисдикції. При цьому Суд відзначає, що у цьому випадку мова йде про повторювані проблеми, які лежать в основі найбільш частих порушень Конвенції, встановлених Судом щодо Німеччини, оскільки більше половини його рішень проти Німеччини стосувалися питання про надмірну тривалість судового розгляду.
З урахуванням вищевикладеного, Суд прийшов до висновку, що порушення, які були виявлені у цій справі не були одиничним випадком та не були пов'язані з певним поворотом подій у цій справі, а є наслідком недоліків держави-відповідача. Таким чином, ситуація у цьому випадку має бути кваліфікована як результат практики, несумісної із положеннями Конвенції.
В іншій справі Фон Кестер проти Німеччини" (Von Coester v. Germany, заява N17019/08 від 22 вересня 2011 року) Суд встановив, що розгляд тривав 17 років 11 місяців і 7 днів на чотирьох рівнях юрисдикції. Відповідно мало місце порушення частини 1 статті 6 Конвенції.
Груман проти Німеччини (Grumann v.Germany, заява N43155/08 від 21 жовтня 2010 року) судиться в Німеччині ось уже 12 років на трьох рівнях юрисдикції.
Суд вважає, що Уряд не навів яких-небудь фактів чи аргументів, які могли б переконати у тривалості провадження. У той час як Суд визнає, що медична процедура халатності може бути складною, він вважає, що у цьому випадку розгляд справи не проводився з ефективністю, якої можна очікувати з тим, щоб не було допущено порушення вимог статті 6 Конвенції про "розумний строк"...
Таким чином, мало місце порушення "розумного строку" і вимог частини 1 статті 6 Конвенції.
Трокслер проти Німеччини (Traxler v. German, заява N32936/09 від 21 жовтня 2010 р.) бореться вже 13 років 11 місяців і 2 тижні на двох рівнях юрисдикції, а Волкмер (Volkmer v. Germany, заява N54188/07 від 30 березня 2010 року судився близько 18 років на трьох рівнях юрисдикції.
В свою чергу, в "демократичній німецькій системі судочинства" громадянин Отто поневірявся 19 років і майже один місяць. І крапку в цьому зміг поставити лише Європейський суд з прав людини у рішенні "Отто проти Німеччини" (Оtto v. Germany, заява N28348/09 від 22 вересня 2011 року) вказавши, що існували значні періоди бездіяльності та затримок, що залежать виключно від національних судів. А з врахуванням прецедентного права з цього питання, Суд вважає, що у цьому випадку тривалість судового провадження є надмірною і не відповідає вимогам "розумного строку".
Відповідно мало місце порушення частини 1 статті 6 Конвенції.
Загалом, Європейський суд з прав людини констатував більш ніж 40 випадків порушень Конвенції з прав людини у справах проти Німеччини у зв'язку із надмірною тривалістю цивільного судочинства.
Зарозумілість і чванство з яким деякі іноземні, і, особливо, німецькі, політики намагаються "повчати" Україну, не помічаючи ще більших проблем у себе, є також примітивною спробою відвернути увагу своїх громадян і виборців від помилок і провалів в економічній та соціальній політиці. Нажаль, при цьому вони забувають іншу німецьку приказку: "Зарозумілість приходить перед падінням", і програші Саркозі (в президентській компанії) та партії Меркель (на місцевих виборах) характерний тому приклад.