Великі фантазії маленької держави
6 липня міністр оборони Естонської республіки, спілкуючись з читачами великого місцевого новинного Інтернет-порталу, вибухнув досить провокаційною відповіддю. На питання, якими силами Естонія збирається стримувати можливий марш-кидок 50 російських танків зі Пскова до Таліна, поки на виручку не приспіє НАТО, Март Лаар відреагував, що зупинити окупантів на первинному етапі можна буде за допомогою загороджень на дорогах, підривання мостів і спрямованих зарядів. А також навів у приклад грузинських військових, яким, на думку міністра, вдалося загальмувати росіян на підході до Тбілісі...
На перший погляд звучить так, ніби виговорився якийсь північнокорейський лідер, що не несе ніякої відповідальності за сказані слова, а не високопоставлений чиновник демократичної європейської країни, який за усіма мислимими правилами повинен був відпарирувати, що війна між дружніми (нехай ця дружність, на жаль, і носить, швидше, декларативний характер) державами неможлива. Але якщо копнути глибше, нічого дивовижного в цій витівці й немає. І річ не лише в тому, що діючий голова оборонного відомства за сумісництвом є головою правоконсервативної партії «Союз вітчизни» і екс-радником Саакашвілі.
Такими заявами міністр, звичайно ж, в першу чергу ганьбить саму Естонію, виставляючи її у світлі незначної, абсолютно ні на що не впливаючої держави. Було б інакше - заява Лаара відразу ж викликала б бурю емоцій, як у дипломатичного відомства Москви, так і у Брюсселю з Вашингтоном. Адже прибалтійський політик серйозно розглядає варіант протистояння між двома сторонами, про що ні під яким соусом не хочуть і чути ані в Північноатлантичному Альянсі, ані в Кремлі. Але мовчати продовжують по обидві сторони, лише російський постпред при НАТО Дмитро Рогозін відреагував жартівливою радою Марту Лаару «приймати антидепресанти», що, зрозуміло, ніяк не можна вважати офіційною відповіддю Росії.
А уявимо, якби міністр оборони США заявив, що його підлеглі готуються до нападу на Росію? Або, наприклад, Польщу? У що це могло б вилитися? У жахливий скандал світового масштабу, який без перебільшень спричинив би на додаток і звільнення вільного на язик чиновника!
Але в нашому випадку проблема не в персоні Лаара. Проблема - в самій Естонії, в загальній лінії поведінки тамтешнього керівництва, яку вони обрали після проголошення незалежності. А саме - політику жорсткої конфронтації не лише з Росією, але і з власними громадянами (велика частина з них, до речі, навіть статусом повноцінних громадян не наділена) російського походження. Естонія прикриває подібну практику риторикою про подолання спадщини комуністичної окупації, але на відміну від інших східноєвропейських держав вона проводить знак рівності між росіянами і більшовизмом. У результаті Естонія знаходить співчуття лише у своїх прибалтійських сусідів та декількох зовсім не найуспішніших представників пострадянського простору. Відсутність же реальної геополітичної ваги навіть у рамках свого регіону естонці намагаються надолужити подібними міжнародними провокаціями, вшановуваннями ветеранів СС, систематичним порушенням прав національних меншин.
Насправді ж правильний шлях для Естонії - це шлях Чехії і Угорщини, що покінчили зі спадщиною комунізму, а разом з ним - і зі спадщиною усієї холодної війни вкупі з її міфами про «злих росіян». Згадаємо хоч би серпень 2008 року, коли чеський прем'єр Вацлав Клаус фактично першим із західних керівників звинуватив у розв'язуванні конфлікту саме Грузію і відкинув усі паралелі літньої російської операції з введенням радянських військ у Прагу в 1968-му. І зараз Чехія - найбільш успішна східноєвропейська країна, у тому числі й в економічному плані, процвітанню якої Прибалтика може тільки позаздрити.
Втім, може не варто далеко ходити, а поглянути хоч би на Латвію часів Валдіса Затлерса, який першим серед глав балтійських республік спробував налагодити контакти з Російською Федерацією. Тому що тодішній латвійський президент, на відміну від нинішнього естонського міністра, розумів, що такий сильний і впливовий сусід як Росія не може залишатися вічним ворогом.
Артем Бузіла
Джерело - http://www.politcom.ru/12231.html