Від Щербицького до Януковича: товарні характеристики українських еліт
23 березня мені довелося брати участь у центральному політичному ток-шоу України – «Велика політика з Євгеном Кисельовим».
У блоці, куди я був запрошений, головним гостем був лідер української націоналістичної партії «Свобода». Для читачів з Євразійського Союзу і околиць, не знайомих з українськими політичними нетрями, роз'яснюю: партія «Свобода» - це легальна націоналістична партія, що стоїть на позиціях східноєвропейського націоналізму, антисовєтизму і русофобії. Тобто ідеологія підміняється зведеним в абсолют комплексом неповноцінності перед більшевиками/москалями/путіним/газпромом і іншими імперіалістами, який є обгрунтованим звичайними нацистськими ідеологічними доктринами. Загалом, звичайний східноєвропейський політичний расизм. Нічого нового.
Коли обговорював з колегами і товаришами майбутній візит в одну студію з Тягнибоком, багато хто починав обурюватися: мовляв, такий-сякий Тягнибок - фашист, націоналіст і бандерівець. Ай-яй-яй, загалом. Який мерзотник.
Причому потрібно розуміти, що обурення Тягнибоком і його ідеями носить масовий характер на Україні. Не скажу за всю, але в «імперській» її частині від Харкова до Одеси і в центральній Україні - точно.
Ось чого ніколи не розумів - так це навіщо обурюватися Тягнибоком? До чого тут він?
Людей з такими ідеями, як у нього, навалом і в Росії. Думаю, що й у Білорусії таких вистачає. Може, й у Казахстані. Та й взагалі, у будь-якій державі персонажів, що розділяють ідеї Тягнибока, вистачає.
Є лише одне принципове АЛЕ. Якби на Україні держава не деградувала і зберігалася хоч би на російському або білоруському рівні, то людині з такими ідеями, як у Тягнибока, був би закритий шлях у політику. Ареал його політичного впливу дорівнював би його кухні. А вдячна аудиторія складалася б з дружини, дітей і тещі. Це в найкращому випадку. У найгіршому ж ішлося б або про примусове лікування, або кримінальне переслідування.
Одним словом, наявність у легальному політичному полі Тягнибока ніяк не характеризує самого Тягнибока. Воно лише вказує, наскільки деградувала держава, - і чи здатна вона виконувати свої базові функції. Не допускати в легальну політику тягнибоків - це проста функція самозбереження держави. Така ж, як охороняти кордони і боротися з організованою злочинністю. Посудіть самі - коли в місті починає зростати злочинність і стає небезпечно ходити по вулицях, ми ж не обурюємося тим, які негідники гопники і бандити. Ми абсолютно справедливо обурюємося тим, як працює міліція і спецслужби.
Потрібно розуміти головне: Тягнибок і гопники біля метро - це явища одного порядку. Це паразити на тілі вмираючої держави. Держави, яка нездатна себе захистити. Так буває дуже часто: подивіться на Албанію і Косово, врешті-решт, близьку нам Молдавію або Киргизію.
Там, де держава деградувала до того, що спецслужби нездатні працювати, - там в легальній політиці з'являються тягнибоки. Якщо в державі починають відмирати поліцейські функції - владу на місцях бере кримінал. Що таке повна деградація держави - можна побачити на прикладі Сомалі.
Причому разом з державою деградують і еліти. На прикладі України це прекрасно видно неозброєним оком. Від Щербицького до Януковича - хіба потрібно щось пояснювати?
Аналогічна картина на націоналістичному фланзі. На початку 90-х лідером українських правих був В'ячеслав Чорновіл - переконаний борець з радянською владою і Кремлем, але при цьому людина високого интеллекутального і культурного рівня. Який, до речі, прекрасно розумів, що зберегти Україну в нинішньому вигляді можна тільки за умови федералізації.
Від Чорновола до Тягнибока - це таке ж падіння, як і від Щербицького до Януковича.
Одним словом, я йшов на програму до Кисельова, щоб поставити це питання. Мені було цікаво, чи розуміє Тягнибок, що йому дуже пощастило робити політичну кар'єру у вмираючій державі. Тому що якщо б на Україні збереглася держава, він би так і працював санітаром на швидкій допомозі у Львові.
І я поставив це питання Олегу Тягнибоку.
Той, звичайно ж, пішов від відповіді, відмазавшись стандартним прокляттям «українофоби!». Воно й зрозуміло: почни Тягнибок серйозно обговорювати деградацію держави на Україні або ризикни порівняти себе з Чорноволом, - клінічна картина буде зрозумілою навіть найнаївнішому глядачеві.
Коли я обговорював ефір з тими ж колегами і товаришами, більшість з них обурювалася цього разу Євгеном Кисельовим: як, мовляв, він підігравав Тягнибоку і навіщо він взагалі його запросив. Ай-яй-яй, який нехороший Кисельов.
Насправді обурення Кисельовим схоже на обурення Тягнибоком. До чого тут тележурналіст? Тим більше журналіст, який веде політичне шоу. За законами жанру, чим більш скандальними є гість і тема - тим успішніше шоу. Євген Кисельов працює з Тягнибоком виключно тому, що останній є легальним публічним політиком. Якщо б ВО «Свобода» не мала статусу політичної партії, якщо б Тягнибок не був депутатом обласної ради, - не було б проблеми українського націоналізму, не було б мерзенної історії з 9 травня минулого року у Львові. Врешті-решт, не було б і Тягнибока в програмі у Євгена Кисельова.
Тому найголовніше питання, яке постало в мене після візиту на програму: коли Україна цілком або частково увійде до Євразійського союзу, - де ми братимемо політичну еліту? Чи її знову доведеться завозити з Росії і Білорусії, як це було після лютневої революції 1917 або за часів козацької «Смути», коли українські елітарії вважали за краще перерізати один одного, вбивши залишки держави?
Цікаво, Тягнибок і Янукович - це останній ступінь падіння наших політиків перед входженням в імперію або є ще куди падати?
Особисто мені хочеться вірити, що в українській еліті є особи співвимірні з Володимиром Щербицьким і Кирилом Розумовським - просто ми їх поки що не бачимо.
Семен Уралов,
шеф-редактор проекту «Однако. Украина»
