Владислав Гулевич: Україна як жертва Великої Румунії
Бухарест по праву може вважатися європейським лідером за об'ємами своїх експансіоністських апетитів, жертвами яких повинні стати сусідні держави - Україна, Молдавія і Придністров'я. Ідеологія Великої Румунії узята на озброєння політичною елітою країни серйозно і надовго. За кількістю емоційних виступів і конкретних кроків, спрямованих на реалізацію експансіоністських проектів, румуни дадуть фору навіть недавнім чемпіонам в цій області - угорцям.
Руки румунам розв'язали самі ж потенційні мішені великорумунської доктрини. Поспішно відрікшись від свого радянського минулого, Молдавія і Україна визнали пакт Молотова-Ріббентропа «злочинною змовою двох тоталітарних режимів», хоча подібні пакти були укладені також між Німеччиною і Італією, з одного боку, і Британією і Францією, з іншого. Але молоді національні демократії вважали за краще цього не помічати. Із засудженням пакту Молотова-Ріббентропа послідувала логічна реакція з Бухаресту: якщо відреклися від пакту, необхідно відректися і від його плодів. Особливо це торкнулося України, оскільки Південна Бесарабія і Північна Буковина опинилися в її складі як практичний результат реалізації радянсько-німецьких домовленостей 1939 р. Тепер на ці землі претендують румуни.
З тріском програвши Бухаресту судову тяжбу про права на о. Зміїний і шматок власної акваторії загальною площею 12 000 кв.км. в Чорному морі, Київ почув від Румунії нові претензії - на п'ять малих островів в Дунаї. Ці острови мають важливе стратегічне значення, оскільки дозволяють контролювати судноплавний Дунай. Крім того, згідно з міжнародним правом, державний кордон між країнами, якщо він пролягає по річці, повинен йти по фарватеру. Зараз судна ходять між о. Майкан і українським берегом, що надало румунам теоретичне право вимагати перенесення кордону і визнання над о. Майканом румунської юрисдикції. Мета Бухаресту - домогтися монополії на транзит суден через Дунай. Українсько-румунські суперечки негативно відзначилися на інвестиційному кліматі в регіоні українського Придунав'я. Тепер це один з депресивних регіонів країни. Румунський порт Констанца офіційно визнаний Брюсселем головними східними воротами ЄС в Чорноморському регіоні, що має найбільш негативні наслідки для портів України (Одеса, Південний і Іллічівськ), які створювалися як південні морські ворота Росії і СРСР.
Якщо керуватися тверезим геополітичним розрахунком, стає зрозуміло, чому з'явилося на світ чергове «видання» проекту Великої Румунії, а Захід так наполегливо мусирує тему придністровського конфлікту і видає гнівні рулади, піддаючи остракізму радянсько-німецькі домовленості (пакт Молотова-Ріббентропа). Говорячи про геополітичну важливість згаданого пакту для національної безпеки Радянського Союзу, слід зазначити наступні моменти:
- східний кордон Бесарабії (і, відповідно, Румунії) знаходився менш ніж в 50 милях від Одеського порту - головної бази ЧФ для виходу в Чорне і Середземне моря;
- Румунія «прикріплена» до східного берега Дністра. У разі потреби просунути війська на захід СРСР довелося б форсувати Дністер - серйозну водну перешкоду;
- отримавши Бесарабію, СРСР отримав частину виступу, з території якого ворожі війська інакше могли б погрожувати Києву;
- кордон СРСР був відсунутий (від Одеси і Києва у тому числі) далі на захід;
- з нових позицій СРСР міг контролювати Дунай.
У радянські часи на Дунаї базувалася флотилія військових кораблів СРСР. З надбанням суверенітету прозахідне керівництво України вирішило, що Дунайська флотилія не потрібна, що було великим стратегічним промахом. На відміну від Києва, Бухарест зміцнює і модернізує флотилію на Дунаї, яка складається з 9 моніторів (3 важких, 6 малих), 18 бронекатерів, більше 20 тральщиків, самохідних десантних барж і плавучих госпіталів у складі повноцінних двох бригад. З 2006 року 2 батальйони румунського спецназу дислокуються безпосередньо поблизу українських кордонів біля Ізмаїла і на Буковині. Спробам уряду Бесеску наростити потужність румунського авіаційного угрупування на східному напрямі завадила фінансова криза. Бухарест планував поставити в лад 24 багатоцільові винищувачі.
Після краху режиму Н. Чаушеску румунським спецслужбам вдалося зберегти увесь свій потенціал, і вже в 1992 році вони беруть активну участь в розпалюванні русофобських настроїв в Молдавії, що закінчилося придністровською війною. Українські ж спецслужби з приходом до влади відвертих націоналістів були піддані жорстокій деформації, що не могло не позначитися на результативності їхніх дій. На сьогодні українське розвідспівтовариство відчуває кадровий і інтелектуальний голод, нестачу фахівців з «румунського напряму» і експертів, що володіють румунською мовою.
Одночасно з нарощуванням військового потенціалу створюються паралельні церковні структури на території України. Петро Федорару, митрополит Бесарабської єпархії Румунської православної церкви, висловлював намір перенести на територію України ряд румунських приходів. У Галацу йде збір пожертвувань на будівництво храму Румунської православної церкви в Ізмаїльському районі, який знаходитиметься під юрисдикцією єпархії, зареєстрованої в Молдові. Аналітики ще кілька років тому відзначали, що Румунська православна церква і Православна церква Київського патріархату координують свої дії з витіснення з території України церков Православної Церкви Московського Патріархату - єдиної православної церкви, яка охоплює більшість вірян України.
Затвердження президента Румунії Траяна Бесеску про те, що на місці маршала Антонеску він віддав би в 1941 р. такий самий наказ – «Перейти Прут!», вселяють тривогу. Як і його негативне сприйняття факту базування ЧФ РФ в Чорному морі. Особливо з урахуванням того, що у військовій доктрині Бухаресту Росія позначена як ворог №1, а в самій Румунії розміщені елементи американської системи ПРО. Поза сумнівом, проект румунського ревізіонізму має деяких прибічників серед західної політичної еліти (зокрема, серед американських республіканців), але повноцінною підтримкою Брюсселю або іншої західноєвропейської столиці похвастати не може. З румунського боку за реалізацію проекту Великої Румунії відповідає румунська Розвідувальна служба інформації (РСІ). Підзвітною їй структурою є военно - аналітичний центр «Кароль I» (Carol I). Керівник і «сірий кардинал» центру «Кароль I» - замголови РСІ. Під його керівництвом центр проводить регулярні симпозіуми і засідання, присвячені проблемам безпеки Чорноморського регіону, а також питанням консолідації зусиль Румунії і євроатлантичних структур (ЄС, НАТО) для досягнення спільних політичних цілей. Але в самій Румунії відсутній реальний консенсус відносно об'єднувальних цілей, що висуваються політичною елітою, хоча в цілому панрумунська ідея залишається досить затребуваною румунським суспільством. Відкрито визнається, що вартість проекту перевищить (звичайно, у відносному вираженні) вартість інтеграції ГДР для ФРН.
Але, незважаючи на усі витрати, адміністрація Бесеску націлена на нагнітання конфліктних ситуацій в стосунках з Україною. Рішучі дії Києва з протидії панрумунській пропаганді були б дуже доречними. На сьогоднішній момент Києву вкрай вигідно підтримувати існування незалежної Молдавії, яка, не будучи ще частиною Румунії, служить «загороджувальним засобом» від натиску Великої Румунії. Відомо, що не всі представники молдавського політикуму приймають великорумунську ідею. Молдавія, по суті, розколота надвоє. Прибічники етнічної самобутності Молдавії, т. з. молдовеністи, чинять опір течії румуністів, що набирає силу. Їхня суперечка далеко не завершена.
І Україні, і Росії необхідно підтримувати ідеологію молдовенізму, сприяти зміцненню етнічної самосвідомості молдован, яких у Бухаресті оптом хочуть записати в румуни. Доцільно розглянути питання про фінансову підтримку тих суспільно-гуманітарних інституцій в Молдавії і на Україні, які виступають за збереження молдавської етнічної ідентичності.
Владислав Гулевич,
політолог, аналітик Центру консервативних досліджень факультету соціології міжнародних відносин МДУ ім. Ломоносова
Джерело - hvylya.org