Голодні пенсіонери Донбасу аплодують процесу декомунізації
Чергове трагікомічне шоу зайняло розуми та серця українців.
9 квітня Верховна Рада, більшістю голосів народних обранців, прийняла Закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Таким чином влада заборонила населенню співати гімн СРСР, а також і Української РСР; використовувати публічно символіку «великого та непорушного», в тому числі й сувеніри, а також постановила, що протягом півроку необхідно терміново та невідкладно перейменувати сквери, бульвари, вулиці та інші площі, назви яких «містять в собі символіку комуністичного тоталітарного режиму».
Щоб населення краще засвоїло собі те, що намагався донести законодавець, за порушення норм цього закону можна потрапити за грати аж на 10 років!
Акт «великої декомунізації» втілений в реальність напередодні світлого свята Воскресіння Христового.
Креатив та використання символізму в роботі притаманні VIII-му скликанню Верховної Ради. Такого креативного парламенту не знала ще Україна.
Про необхідність та своєчасності втілення в українську дійсність цього зразка, не побоюся цього слова, європейської законотворчості, можна сперечатися й міркувати до нескінченності.
Цими спорами та міркуваннями все українське суспільство, від політологів до перукарів, й буде займатися наступні кілька тижнів.
Достеменно невідомо, якої мети домагалися ті, хто ініціював прийняття цих законів, але відволікти суспільство від проблем насущних й кричущих, у цих товаришів вийшло блискуче.
Сьогодні ніхто не згадує про сенсаційні заяви, гучно вимовлені народними депутатами від ВО «Свобода» та ВО «Батьківщина» на тему створення тимчасової слідчої комісії з розслідування зловживань та корупції в уряді Арсенія Яценюка; нікому не цікаві сьогодні нещодавні заяви Антона Геращенко про те, що Юлія Тимошенко таємно працює на Кремль.
Геть забуто рішення Київського апеляційного адміністративного суду про визнання недійсним рішення уряду про здійснення соціальних виплат в Донецькій та Луганській областях тільки на підконтрольних Україні територіях.
Адже Донбас - це Україна, а пенсіонери з Донецька та Луганська не завжди знаходилися на територіях, підконтрольних ДНР/ЛНР та не завжди були пенсіонерами. Нинішні донбаські пенсіонери сповна віддали борг Україні, чесно відпрацювавши покладений стаж на шахтах й заводах, у школах та інститутах, у сфері послуг і т.д.
Всі це чудово розуміють, розуміє це також нинішня демократична влада.
Однак, виконувати свої зобов'язання перед населенням, Україна що розривається безвідповідальними політиками та війною, не в змозі.
Грошей немає. Час важкий. Проте прем'єр-міністру Арсенію Яценюку не соромно за свою роботу. Він всіма силами чіпляється за крісло, за владу.
Плювати хотів уряд на пенсіонерів Донбасу. Плювати хотів уряд на рішення Київського апеляційного адміністративного суду.
«Єдина країна», «Донбас - це Україна» не біліше, ніж популістські гасла.
Право на які, як і право на патріотизм узурповане сьогодні тими, хто свої особисті інтереси та політичну кон'юнктуру ставить значно вище інтересів тих, хто приходить на вибори один раз на чотири роки.
Але кому це зараз цікаво?
Зараз важливо вигадати нову назву для Дніпропетровська та Кіровограда, адже того вимагають не диктаторські, а демократичні закони від 9 квітня.
Це значно важливіше, ніж позбавити від голодної смерті українських пенсіонерів, позбавлених Україною права на гідну старість.
Точка зору автора може не збігатися з точкою зору редакції
Поділитися: