«Полювання на вовків» по-українськи: замість червоних прапорців - Георгіївські стрічки?
Ось уже кілька днів «хітом сезону» в українських ЗМІ є гучний скандал з харківськими вчителями, які необережно «засвітилися» в Росії. Коротко нагадаю суть «інциденту». Делегація 136-ї школи міста Харкова відвідала російський Білгород в рамках обміну досвідом. Здавалося б, невинний захід. Однак в Інтернет потрапили «крамольні» фотографії українських педагогів: на знімках харків'яни зображені з георгіївськими стрічками, під портретами російських лідерів - Путіна та Медведєва.
Як тільки ці фото з’явилися в Мережі, на вчителів звалився справжній шквал звинувачень, причому закиди в непатріотизмі виявилися самим м'яким формулюванням. Незважаючи на те, що скандальні знімки були зроблені задовго до Майдану та війни на сході України (тобто, на той момент ніякого конфлікту з Росією не було й близько), в соціальних мережах педагогів затаврували мало не як зрадників Батьківщини й сепаратистів. Найбільш «свідомі» виразники громадської думки зажадали звільнити «зрадників» та розслідувати їх «проросійську діяльність». Патріотичний голос був почутий - поїздкою харківських вчителів у Білгород зацікавилося СБУ...
Що тут сказати? Маразм міцнішає ... Я, звичайно, цілком можу зрозуміти українську ура-патріотичну риторику, спрямовану проти наявних проявів сепаратизму або інших антидержавних «течій». Але мені інше не дає спокою: чи залишилися в мізках наших ура-патріотів хоч якісь проблиски здорового глузду? Питання - аж ніяк не риторичне. Адже саме ура-патріоти претендують сьогодні на роль політичної та інтелектуальної еліти, яка визначає курс країни. І якщо у цих людей стрімко зникає здоровий глузд, то стає просто страшно за наше майбутнє.
Практично щодня українські ЗМІ розповідають нам про брехливу, агресивну й витончену російську пропаганду, покликану спаплюжити образ України. Однак виникає питання: а хіба не Україна часто «постачає» матеріал для цієї самої пропаганди? Якщо вже наша країна так тремтливо ставиться до свого сприятливого іміджу у світовому інформаційному просторі, то треба в першу чергу думати про те, щоб не давати приводу для всіляких звинувачень на адресу України. Насправді ж ми даємо такі приводи регулярно, а потім гірко голосимо, що на Україну ллються потоки бруду.
Скандал з харківськими «непатріотичними» вчителями - прекрасний привід в черговий раз дорікнути Україні в тому, що у нас утискаються цивільні свободи і ведеться «полювання на відьом». Давайте спробуємо подивитися на цю ситуацію з позицій того самого здорового глузду, про який було сказано на початку. У чому, власне, звинувачують харківських педагогів? Справжнє виття піднялося з приводу того, що українські вчителі почепили георгіївські стрічки: мовляв, тим самим вони використовували символіку сепаратистів. Так, за останній рік сепаратисти встигли перетворити цей символ у власний відмітний знак. Але це не означає, що вони «приватизували» його або наповнили іншим змістом.
Георгіївська стрічка ніколи не мала ніякого відношення до українського сепаратизму - спочатку вона з'явилася як військовий символ, який здобув широку популярність під час Першої світової війни і пов'язаний з російською бойовою нагородою - Георгіївським хрестом. У роки Великої Вітчизняної війни «наступником» Георгіївського хреста став орден Слави, стрічка якого отримала статус гвардійської стрічки. І оскільки саме орден Слави став найбільш популярним символом солдатської доблесті, кольори його стрічки перетворилися в СРСР в кольори Великої Перемоги. Так що харківські вчителі мали повне моральне право прикріпити до грудей цей символ. Та я переконаний, що в той момент вони менше всього згадували про кримський або донецький сепаратизм.
Зрозуміло, для українських ура-патріотів все це не є аргументом. Вони прирівнюють Георгіївську стрічку до фашистської свастики та вимагають взагалі заборонити радянську символіку. Дійсно, у низці країн свастика офіційно заборонена, однак заборонений саме нацистський її варіант. Навіть той факт, що німецькі фашисти зробили свастику своїм головним символом, ще не означає, що треба перекреслити всю світову історію ДО Гітлера і нацизму. Як відомо, свастика - це давньоарійський (давньоіндійський) символ сонця, що існував у багатьох народів, зокрема у слов'ян. До того ж, поширено безліч варіантів свастики, і до фашизму вони не мали, не мають й не можуть мати ніякого відношення.
Якщо слідувати логіці наших «свідомих», то необхідно заборонити всю свастику - навіть ту, що зображена на збережених стародавніх храмах. Продовжуючи логічну лінію далі, можна зробити висновок, що ці храми потрібно зруйнувати. Аналогічний принцип, мабуть, застосовується й до радянської символіки. Але ж цією символікою буквально просякнутий 70-річний період нашої історії. І що тепер накажете робити з меморіалами «Ніхто не забутий, ніщо не забуте», де радянська символіка - невід'ємна частина архітектурних й творчих рішень? Підірвати їх? А як бути з радянськими книгами та фільмами про Велику Вітчизняну війну, де також вдосталь радянської символіки? Теж заборонити? Або попросту спалити? Ось і виходить, що «праведний патріотичний гнів» проти георгіївської стрічки перетворюється на найбільший абсурд, який абсолютно не красить міжнародний імідж України.
Харківським вчителям не можуть пробачити й те, що вони сфотографувалися під портретами Путіна та Медведєва. Але в чому тут склад злочину? Можна як завгодно ставитися до російського президента, можна його люто ненавидіти та обзивати останніми словами в соціальних мережах. Це - особиста справа кожного. Однак не будемо забувати про те, що Путіна ще ніхто не визнав міжнародним злочинцем. Ніякого суду або трибуналу над ним не було, тому звинувачення на його адресу офіційно не доведені. А коли так, то портрет Путіна на будь-чиєї фотографії ніяк не може вважатися компрометуючими обставиною.
Втім, головне - навіть не в цьому. Георгіївські стрічки, портрети Путіна, роль Росії в конфлікті на Донбасі та інші подібні речі - питання дискусійне, і тут багато що залежить від суб'єктивних поглядів учасників дискусії. Тому спиратися треба на щось об'єктивне. Насамперед - на закон.
Наше керівництво не втомлюється повторювати, що будує правову державу, що Україна орієнтується на європейські стандарти та цінності. Як же можна рівнятися на Європу й одночасно застосовувати дикі азіатські методи, переслідуючи інакомислячих та й просто тих, хто не вписується в «патріотичні» тренди? Правова держава - воно тому і правова, що визнає верховенство права, а не ідеології. У цьому зв'язку мені б хотілося поставити українським ура-патріотам всього два конкретних питання.
1. Яким законом регулюються «вид» та ступінь українського патріотизму, якими юридичними нормами затверджені відмінності між «правильним» та «неправильним» патріотизмом; хто і за якими критеріями має право це визначати?
2. Яким законом в Україні заборонені георгіївські стрічки та портрети Путіна?
Перелік подібних питань можна продовжувати довго, але я утримаюсь...
І останнє. Якщо Україна претендує на роль цивілізованої країни та правової держави, то це означає, що свободу особистості, свободу слова й свободу совісті ніхто не відміняв. Відповідно, ставлення українських громадян до тих чи інших сторінок історії або подій сучасності (будь то Майдан, доля Криму, роль України і Росії в глобальній політиці і т.д.) - це їхні особисті переконання. А переслідувати людей за їхні переконання - злочинно й взагалі дико. Слава Богу, в Україні немає монополії на істину. Якщо ж вона з'явиться (а все до того йде), то ми ризикуємо повторити сумний досвід гітлерівського та сталінського режимів.
Невже наші ура-патріоти цього не розуміють?
Точка зору автора може не збігатися з точкою зору редакції
Поділитися: