27.02.13, 16:28

Дострокові вибори. Ієзуїтська технологія політичного торгу

Дострокові вибори. Ієзуїтська технологія політичного торгу

Вхід і вихід

Сьогодні з чиєїсь легкої руки в навколополітичній «тусовці» стала дуже популярною приблизно наступна формула опису ситуації: «Опозиція спровокувала кризу у ВР, але не знає, як вийти з неї». Попри те, що зовні така модель виглядає правдоподібною, в ній міститься органічна вада, а саме: опозиція описується у вигляді єдиного суб'єкта. Що абсолютно не відповідає дійсності, а тому робить наведену модель непрацездатною з точки зору передбачування подальшого розвитку ситуації.

Якщо ж оперувати конкретними фактами, то блокаду президії Верховної Ради почала партія УДАР, фактично поставивши перед здійсненим фактом своїх союзників по опозиції. У публічному ж просторі це виглядало як особистий піар Віталія Кличка.

Арсеній Яценюк був, звісно, вимушений якимсь чином реагувати на ситуацію, але його реакція - мовляв, ночами треба спати з дружинами, а не блокувати трибуну, - виявилася тричі невдалою. По-перше, пан Яценюк реальній політичній дії протиставив - в якості позитивної альтернативи! - обивательську бездіяльність (невибачна помилка для політика такого рівня). По-друге, він з неминучістю підставився під уїдливу відповідь, - мовляв, депутати від «Батьківщини» ночами замість трибуни блокують своїх дружин. По-третє, надав можливість для безкарної фронди всередині своєї фракції, - опоненти Арсенія Петровича в самій Об'єднаній опозиції стали приходити на нічні чергування «ударівців», демонструючи як солідарність з Віталієм Кличком, так і зневагу до позиції свого формального лідера.

В цілому, можна відмітити, що період, який настав з моменту обрання Верховної Ради нинішнього скликання, видався нелегким для Арсенія Яценюка. Його нетверда політична хода примудряється не пропустити жодних грабель, на які він наступає, причому, деякі з них є зовсім необов'язковими.

Так, «воскресіння» теми 8 млн. грн, виділених тодішнім спікером Арсенієм Яценюком на встановлення у Верховній Раді системи індивідуального голосування Рада-3, так і не введеної в дію, носило явно провокативний характер. Так само, як і спогади Михайла Бродського про те, як не хто інший, а саме тодішній прем'єр Юлія Тимошенко забороняла Арсенію Петровичу вводити в дію горезвісну «сенсорну кнопку».

Але ж ніхто не примушував пана Яценюка ставати загальним посміховиськом, публічно демонструючи неможливість у системі «Рада-3» голосування «за того хлопця»: рівно через хвилину лідер парламентських «регіоналів» Олександр Єфремов (а пізніше - і працівники апарату ВР) продемонстрував нескладні способи голосування ще за 1-2 колеги. А Арсеній Петрович добив себе в цьому епізоді сам, заявивши, що «регіонали два тижні готувалися, щоб обдурити сенсорну кнопку».

На тлі чергового фіаско Арсенія Петровича знову в «свою гру» зіграла партія УДАР, озвучивши вустами одного зі своїх «сірих кардиналів» - Ростислава Павленка - компромісний варіант: доки здійснюватиметься доведення і тестування системи Рада-3, голосувати підняттям рук. І це, поза сумнівом, крок до можливого компромісу.

Те, що подібний компроміс цілком може бути досягнутий, виходить також із заяви спікера ВР Володимира Рибака про практично 100%-y (за винятком 2-3 хворих) явку депутатів на засідання у вівторок 19 лютого...

Кнопка спотикання

Піар з блокадою парламентської трибуни партією УДАР і комічний епізод з випробуванням т.з. сенсорної кнопки лідерами головних парламентських фракцій не цілком розкривають усі аспекти проблеми під назвою «забезпечення індивідуального голосування депутатів».

Розпочнемо з того, що інститут «кнопкодавства» існує не менше 20 років, а перші обнародувані факти відносяться до 1994-го року. Сили, що складали парламентську більшість, відтоді багаторазово мінялися, відповідно, мінялися місцями «кнопкодави» і борці з «цим ганебним явищем».

Проте, щоб не впадати в софістику, треба визнати - індивідуальне голосування депутата - одна з невід'ємних ознак парламентаризму. І домагатися його можна комбінацією двох шляхів - введенням санкцій (кримінальної відповідальності) за «кнопкодавство» і блокуванням можливостей голосування «за того хлопця». Система «Рада-3» повинна була забезпечити другий шлях, з яким, - з різною мірою щирості - погодилися всі фракції нинішньої ВР.

У чому ж заковика? Як це нерідко буває, - в процедурі ухвалення рішення. Так, опозиція стверджує, що для включення системи «Рада-3» досить розпорядження голови ВР. І відразу ж після появи такого документу за підписом Володимира Рибака вони готові розблокувати трибуну ВР і дозволити відкрити чергову сесію ВР.

Представники Партії регіонів відстоюють іншу точку зору, згідно з якою для такого включення потрібні внесення в регламент ВР, який має статус закону. Тобто, необхідно спочатку розблокувати трибуну, відкрити сесію, внести відповідний законопроект, проголосувати за нього і передати на підпис Президентові. Зрозуміло, що подібна довжина шляху при такій кількості етапів викликає певні підозри у опозиції в щирості представників партії влади.

З іншого боку, опозиція повинна пам'ятати безсмертне висловлювання Талейрана: «Коли ви робите яку-небудь пропозицію, треба бути готовим до того, що її можуть прийняти». Припустимо, що нинішня криза вирішена яким-небудь компромісом, і парламент приймає рішення строго наслідувати роз'яснення Конституційного Суду щодо індивідуального голосування, можливо, навіть ввівши санкції для «кнопкодавів». Але річ у тому, що в тих самих роз'ясненнях (від 1998 і 2002 року) КС, крім того, вважає конституційним обов'язком народного депутата бути присутнім на засіданнях ВР і голосувати – «за», «проти» або «утримався»!

Тобто, санкціям (наприклад, позбавленню депутатського мандату) повинні піддаватися не лише «кнопкодави», але й «прогульники», причому під останнє визначення підпадають і ті, хто впродовж 10 відведених секунд не добіг до своєї кнопки...

Немає сумнівів, що представники партії влади у ВР або внесуть необхідні поправки до закону, підготовленого опозиційними депутатами про кримінальну відповідальність для «кнопкодавів», або пропишуть санкції для «прогульників» окремим законом. Теоретично все це - на користь вітчизняного парламентаризму, оскільки сприяє професіоналізації депутатського корпусу (в сенсі - практично не залишає часу на іншу діяльність).

Але на практиці це приведе до серйозних проблем як усередині ПР, так і в рядах опозиції. Особливо - в частині вимоги особистої присутності і обов'язкового голосування, що боляче битиме по кандидатах у президенти (або в мери), не кажучи вже про боксерів, які  відстоюють свої чемпіонські титули...

«"Паперовий тигр" розпуску»

Цілком очікуваним інформаційним фоном для блокади парламентської трибуни стало активне обговорення в ЗМІ можливості розпуску Президентом непрацюючого парламенту після закінчення 30-денного терміну. Втім, обговорення обмежилося дискусією в медіа - тобто пересічним українцям у черговий раз нав'язали фіктивний порядок денний: «буде розпуск ВР або не буде?», тоді як для політичної еліти це питання ніколи не стояло.

Розпочнемо з того, що особисто президентові Віктору Януковичу ще одна виборча кампанія - з усіма неминучими звинуваченнями в непрозорості, використанні адмінресурсу і так далі - напередодні Вільнюського саміту ЄС зі Східного партнерства (25 листопада ц.р.) абсолютно не потрібна. Не випадково саме представники виконавчої влади робили здивований вигляд, коли мова заходила про конституційне право Президента розпустити недієздатний парламент.

По-перше, говорили вони, Конституція надає Президентові таке право, але не ставить розпуск в обов'язок. По-друге, незрозуміло, як відлічувати цей термін - адже сесія не була відкрита, тобто формально тривають канікули. Ну, а вже, по-третє, робився прозорий натяк, що Конституція не ставить Президентові часові рамки для розпуску, тобто 30-денний термін може бути зафіксований вже у березні 2013-го, а указ про розпуск виданий, наприклад, через рік, коли всі вже про все давно домовилися і забули про таку можливість.

Якщо поглянути на проблему з парламентського боку, то, незважаючи на усі бадьорі заяви лідерів фракцій про готовність до дострокових виборів, реалізацію такого сюжету ніхто не бажає. Передусім, зважаючи на фінансову обезкровленість більшості суб'єктів виборчого процесу - як влади, так і опозиції, як «списковиків», так і «мажоритарників». І це міркування, можливо, навіть первинне з точки зору досягнення компромісу в найближчому майбутньому.

Можна ще згадати останнє за часом «вкидання», зроблене депутатом-регіоналом Володимиром Олійником і пізніше підхоплене ЗМІ, з додатковими посиланнями на горезвісні «інформовані джерела в ПР» - про те, що перевибори пройдуть по мажоритарній системі.

Можна, звичайно, піддатися на цей блеф і почати міркувати про арифметичні вигоди такої системи для ПР, але це означає попастися в нескладну логічну пастку під назвою «замкнуте коло».

Річ у тому, що для переходу від нинішньої змішаної системи до можливої мажоритарної необхідно внести зміни до чинного Закону про вибори депутатів ВР або ухвалити новий закон. А для цього треба, як мінімум, розблоковувати парламентську трибуну і почати чергову сесію, - тим самим знявши причину для перевиборів і зробивши неактуальним внесення змін до виборчого законодавства.

На думку автора, інформаційне вкидання про можливість перевиборів по чисто мажоритарній системі є, скоріше, інструментом тиску ПР на союзників-комуністів, які, нагадаємо, не виграли жодного мажоритарного округу на минулих виборах. Останні пред'явили «під шумок» свої претензії до уряду Миколи Азарова, погрожуючи навіть ініціацією відставки Кабміну. І, якщо ПР дійсно вирішила злегка приструнити КПУ, то це ще один аргумент на користь того, що компроміс (або інша форма розблокування трибуни ВР) не за горами.

Сухий залишок

В процесі блокади парламентської трибуни у рамках опозиційного табору Віталій Кличко, який спирається на монолітний (поки що?) УДАР легко переграв Арсенія Яценюка, за яким стоїть поліцентрична і аморфна «Батьківщина». Партія регіонів зуміла продемонструвати показну непоступливість у поєднанні з підкилимовою і інформаційною гнучкістю; крім того, ПР також заробила політичні дивіденди на проколи Яценюка.

За рамками блокади можна відзначити початок суду над Тимошенко у справі про вбивство Євгенія Щербаня: публічний інтерес до процесу був розігрітий суперечливими свідченнями Ігоря Мар’їнкова, після чого послідували дійсно жорсткі і правдоподібні факти від Сергія Зайцева. Тепер саме час на цій високій звинувачувальній ноті відвести судовий процес в інформаційну тінь «цирку» сесії ВР, що відкрилася.

Дмитро Джангіров

Джерело - http://polemika.com.ua/news-110634.html

Поділитися: