Грузинське диво: реальність чи міф?
Масштабні реформи, що сталися в Грузії після приходу до влади Михайла Саакашвілі, часто ставлять у приклад іншим державам пострадянського простору. Мовляв, поки ви тут чухаєтесь, в Грузії до влади прийшли нормальні люди і за декілька років перетворили країну мало не на рай земний.
Ось що пише із цього приводу, наприклад, досить відома Ксенія Собчак: «Перед нами, немов кадр з рекламного фільму, сяяла вогнями набережна, що складається з нескінченної алеї звитих лампочками пальм і готелів. Пейзаж нагадував променад на багатому арабському курорті. <...> Місто Батумі нас уразило. Таку кількість будівель, що зводяться, особисто я останній раз спостерігала в місті Шанхаї. На набережній були представлені готелі практично всіх головних світових мереж. Стрімкими темпами зводилися Four Seasons, Mandarin Oriental - і увага! - Bvlgari! У несплячому, залитому вогнями, оголошуваному дискотечною музикою місті відчувався розмах».
А ось головред журналу «Кореспондент» Віталій Сич: «Грузинська молодь за шість років перетворила убогу кавказьку республіку, керовану злодіями в законі, на економіку, що бурхливо розвивається, з амбіціями Сінгапуру і Гонконгу. <...> Всього за шість років убога і напівзруйнована держава перетворилася на економіку, що бурхливо розвивається і притягує інвесторів зі всього світу. <...> Тут відчуваєш себе, неначе ти приїхав з країни третього світу, з Чорного континенту, а не з України». Список авторів, які захоплюються грузинськими успіхами, можна продовжувати.
Навіть супротивники власне Саакашвілі, що ставлять йому в провину, скажімо, напад на Південну Осетію в серпні 2008 року, часто високо відгукуються про його успіхи на внутрішньополітичному фронті. Давайте спробуємо зрозуміти, наскільки обгрунтовані твердження про «грузинське економічне диво», порівнявши те, що відбувається сьогодні (і останніми роками) в Грузії з тим, що відбувається в Україні і, зокрема, в Одеській області.
Усі дані, використані нижче, взяті з урядових порталів Грузії та України.
Економічна статистика
Одним з основних показників розвитку будь-якої економіки традиційно вважається валовий внутрішній продукт. За 6 років (2004-2010) ВВП Грузії виріс з 9,8 до 20,7 мільярдів ларі, тобто в 2,11 рази. Загалом, непогано. Проте якщо подивитися на валовий регіональний продукт, наприклад, Одеської області, то ми побачимо, що за ті ж 6 років він виріс з 17 до 53,9 мільярдів гривень - в 3,17 рази. Як видно, зростання економіки Одеської області за даними статистики відбувалося істотно швидше, ніж зростання «дивовижної» економіки Грузії.
Подібна ситуація спостерігається і в розвитку галузей економіки. Наприклад, промисловість. З 2004-го по 2010 рік обсяги промислового виробництва в Грузії виросли з 1,8 до 4,8 мільярдів ларі, продемонструвавши тим самим зростання в 2,6 рази. Проте в Одеській області за той же період обсяги промислового виробництва виросли з 9,4 до 31 мільярда гривень, тобто в 3,2 рази! І це притому що, як напевно погодиться читач, особливого промислового буму в області не спостерігається.
Можливо, в Грузії бурхливо розвивається сільське господарство? Та ні: з 2006-го по 2010 рік обсяги сільськогосподарського виробництва в Грузії збільшилися в середньому на 2%, тоді як в Одеській області - на 7%. Так що й тут ми почуваємо себе краще, ніж країна, яка нібито переживає «економічне диво».
А що в Грузії із зовнішньою торгівлею? Адже співвідношення експорту та імпорту в динаміці грає дуже важливу роль у формуванні уявлень про економіку країни: дефіцит зовнішньоторговельного балансу, інакше кажучи, занадто малий експорт при занадто великому імпорті, сьогодні називають однією з головних проблем української економіки!
Але в порівнянні з Грузією у нас ще все дуже непогано. У період з 2007-го по 2010 рік на 1 долар імпорту в Україні доводилися в середньому 83 центи експорту. У Грузії - всього 24 центи. Іншими словами, баланс між імпортом і експортом у Грузії значно гірше, ніж в Україні, що свідчить про слабкість грузинської економіки і її залежність від привозних товарів - за нездатності забезпечити об'єми експорту, що покривають імпорт. Погана ознака.
Ще одним важливим показником є сукупний зовнішній борг. Зараз сукупний зовнішній борг України складає близько 120 мільярдів доларів, або приблизно 3,3 річного бюджету країни. Грузія, за станом на кінець 2011 року, винна іноземним кредиторам 14,3 мільярда доларів, або 3,7 річного бюджету країни. Таким чином, і тут у Грузії положення гірше, ніж у України.
До речі про бюджет. У 2004-2010 роках доходи бюджетів України і Грузії росли приблизно однаковими темпами, в Україні навіть дещо швидше. Грузинський бюджет щорічно додавав у середньому 18%, а український – 20%. За підсумками «шестирічки» 2004-2010 років доходи держбюджету України виросли в 2,8 рази (з 91 до 254 мільярдів гривень), тоді як грузинський бюджет збільшився в 2,6 рази (з 2,2 до 5,8 мільярдів ларі). І це притому що в Грузії з 2004 року проходить масштабна приватизація, що включає повітряні і морські порти, залізниці й тому подібне, яка, ймовірно, також повинна була б непогано поповнити грузинський бюджет.
Таким чином, бурхливим економічним зростанням у Грузії не пахне, принаймні українська економіка розвивається швидше. Але, можливо, уряд Грузії зумів організувати роботу країни якось так, що й такі скромні успіхи дозволили істотно підвищити рівень життя?
Як живете, карасі?
Оцінювати рівень життя на підставі статистичних даних, звичайно, завдання невдячне. Проте якщо порівнювати однакові показники, особливо в динаміці, до деяких висновків прийти все ж можна.
Наприклад, і одеські, і грузинські статистики аналізують такий параметр, як доходи домогосподарств. У 2010 році середній доход грузинської сім'ї склав 178 ларі (трохи більше 800 гривень) на людину. При цьому, за даними статистики, за 5 років доходи грузин збільшилися приблизно в 1,9 рази.
Для порівняння, в Одеській області аналогічний показник у 2010 році склав 1 432 гривні на члена сім'ї, збільшившись за 5 років у 2,8 рази. Таким чином, грузини живуть приблизно в 1,8 рази бідніше за українців, причому їхні доходи ростуть істотно повільніше.
За офіційними даними, доля безробітних серед економічно активного населення Грузії складала в 2011 році 15,1%. Це приблизно в 2,5 рази вище, ніж офіційний рівень безробіття в Одеській області. За неофіційними даними, рівень безробіття в Україні приблизно в 2 рази вище, ніж говорить офіційна статистика. За тією ж неофіційною інформацією, по факту в Грузії не мають роботи більше половини населення, тобто розрив ще значніший.
Високий рівень безробіття в Грузії може бути викликаний частково якраз економічними реформами грузинського керівництва. Так, нове трудове законодавство Грузії надає працедавцеві право у будь-який момент звільнити будь-якого співробітника без пояснення причин.
Ще один важливий факт: у Грузії налічується більше 24 тисяч ув'язнених - зі 186 громадян країни один сидить у в'язниці. В Україні доля ув'язнених на душу населення значно нижча: один «в'язень» на 292 людини.
Так чи було диво?
Виходячи з даних економічної статистики, ніякого економічного дива в Грузії не спостерігається. Успіхами в розвитку економіки Грузія може похвалитися навіть у меншому ступені, ніж Україна. При цьому слід враховувати так званий «ефект малої бази», коли структури, що мають нижчі показники, у відносному виразі можуть демонструвати значний прогрес за навіть незначних успіхів. На жаль, навіть і цей ефект не допомагає Грузії продемонструвати досить вражаючі темпи зростання в порівнянні з Одеською областю і Україною. Але комусь вже дуже сильно потрібно було створити міф про надуспішну Грузію!
Кому? Зрозуміти нескладно, адже грузинські реформи носили ультраліберальний характер. Тотальна приватизація всього і вся, скорочення втручання держави в економіку, відкриття кордонів для іноземних інвестицій - ось основа грузинських економічних реформ, ось те, в необхідності чого нас так переконують вітчизняні і зарубіжні ліберали. Як видно, нічого особливо гарного для Грузії така політика не принесла.
Ось чим Грузія дійсно може похвалитися, так це досить успішною боротьбою з корупцією і організованою злочинністю. Але найцікавіше, що якраз у цій сфері грузинське керівництво діяло методами, далекими від ліберальних ідеалів, ставлячи під сумнів такі базові цінності як, скажімо, презумпція невинності.
Підводячи підсумки, можна сказати, що досвід Грузії дійсно має бути для нас дуже повчальним. Правда, зовсім не в тому сенсі, в якому звикли про це говорити оспівувачі «грузинського дива».
Юрій Ткачов
Джерело - http://timer.od.ua/statji/gruzinskoe_chudo_real_nost_ili_mif_952.html