Михайло Погребінський нагороджений російським орденом Дружби
14-ого липня посол Російської Федерації в Україні Михайло Зурабов вручив видатному політологові Михайлу Погребінському орден Дружби. Згідно з указом президента Росії Дмитра Медведєва, директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології нагороджений за «великий внесок у розвиток і зміцнення дружби і співпраці між Російською Федерацією і Україною». Орденоносець же у своїй подячній промові покартав керівництво РФ.
«Росія у своїй публічній українській політиці спирається майже виключно на тему загальних коренів, взаємозв'язку двох країн (як культурного, так і економічного), - констатував Погребінський. - Проте це стратегія використання вже наявного ресурсу, а не створення нового. Ресурс не вічний - росте покоління, народжене в незалежній Україні, і для нього близькість українського і російського народів не так вже самоочевидна, її потрібно постійно створювати наново».
Зрозуміло, що відродження братських стосунків можливе лише за умов доброї на те волі українських еліт. Поки ж, на думку Михайла Борисовича, спостерігається зворотне: «Системна і послідовна політика, що проводиться українською владою (особливо в "помаранчеве п'ятиріччя"), за твердженням в суспільній свідомості ідеології етнокультурного націоналізму, у рамках якої російська мова і культура сприймаються як чужі Україні, вже досягла певних успіхів. Наприклад, соціологи в минулому році відзначали позитивну динаміку росту числа прибічників трактування Голодомору 1932-33 рр. як геноциду українського народу - не лише в західних, але і в російськомовних південно-східних регіонах країни. А зважаючи, що в якості обов'язкової в загальноосвітньому процесі України затверджено трактування історії країни як, передусім, історії боротьби за незалежність від Росії, можна зробити висновок, що з кожним роком усе для меншого числа українських громадян буде очевидно, що Росія не являється для України ворожою державою.
В українській еліті широко поширений як єдино можливий стереотип (міф, що сам себе підтримує) сприйняття української держави як держави антиросійської. В основі національної української ідентичності, як вона була історично сформована ідеологами української незалежної держави, лежить протиставлення Росії. Саме тому східноукраїнські еліти, як тільки приходять до влади, починають потурати правій ідеологічній політиці. І справа тут не лише в тому, що для пов'язаних з великим промисловим капіталом політиків ідеологічні теми не є пріоритетними (хоча, звичайно, і це має свою дію). А в тому, що вони не готові запропонувати інші ідеологічні принципи, що легітимують незалежну українську державу.
У сучасній ситуації, як вона склалася в україно-російських відносинах, нам належить сформувати основи для довготривалих дружніх стосунків, які б забезпечували можливість для обох країн не на шкоду дружньому взаємовідношенню відстоювати свої національні (політичні, економічні) інтереси. Доказом того, що сьогодні такі основи не сформовані, являється, наприклад, динаміка стосунків росіян до України за останні два роки. Згідно з даними ВЦВГД, якщо в 2009-ому р. тільки 4% росіян найнадійнішим партнером своєї країни назвали Україну, то в 2010-ому р. вже 21% вважав, що з країн СНД Україна є найнадійнішим партнером.
Налагодження довгострокового російсько-українського партнерства вимагає ідеологічних змін як з боку Росії, так і з боку України. Для України це завдання осмислення російськомовної (російськокультурної) частини країни не як жертв імперської політики русифікації, але як необхідної складової української національної ідентичності, і історії України не як боротьби з Росією, а як соціально-економічного і культурного розвитку спільно з Росією у рамках однієї державної освіти.
З боку Росії потрібна відмова від усе ще впливового в російському політичному дискурсі антиукраїнського тренду. Деякі обнадійливі сигнали в діалозі між Москвою і Києвом останнім часом отримані, дуже не хотілося б упустити цей шанс».