Мовна карта казахстанської опозиції
Ряд впливових громадських і культурних діячів Казахстану підписали лист до президента Назарбаєва з вимогою відмовитися від офіційного статусу російської мови і відновити казахську в якості єдиної державної. На думку підписантів, казахська такою не є і виною тому - якраз російська, якій в законодавстві (передусім, Конституції) відведено незаслужено привілейоване місце. Казахстанське керівництво відреагувало на це прохання скромно (і в цілому негативно), проте лист встиг наробити немало шуму.
Аналітики бачать в мовному посланні політичний підхід: недаремно свої підписи під зверненням поставили голови деяких опозиційних партій. Наступного року в Республіці Казахстан відбудуться парламентські вибори, і на відміну від нинішнього скликання в Мажиліс повинні потрапити як мінімум дві партії, причому другому місцю («золото» на 99 відсотків забезпечене пропрезидентському «Нур Отану») не обов'язково долати семипроцентний бар'єр: представництво гарантує демократична реформа, що проводиться. Тому недивно, що опозиції доводиться чіплятися за хоч трохи «гарячі» теми в надії отримати електоральні вигоди.
Тут видимий вплив прикладів опозиційних рухів інших країн колишнього Радянського Союзу, які брали на озброєння не лише гасла демократизації (вони досі займають центральне місце і у казахстанської опозиції), але й націоналізму. Але тут є деякі обмовки, що не дозволяють національно орієнтованій опозиції Казахстану розраховувати на успіх такої кампанії, на відміну від їхніх українських, грузинських, молдавських колег.
По-перше, Назарбаєву за двадцять років свого правління вдавалося проводити, напевно, найбільш продуману і збалансовану національну і мовну політику серед керівників інших пострадянських республік («суперником» тут може виступати хіба що Лукашенко) - попри те, що Казахстан є архіскладним державним утворенням в етнічно-мовному плані. Проте, жодного серйозного конфлікту на цьому грунті не траплялося - і це на тлі національних протиріч, що вилилися в кровопролиття, в Азербайджані, Молдавії, Грузії.
Причина номер два майбутнього неуспіху мовної карти опозиції криється в зовнішніх орієнтирах казахського націоналізму. Якщо в Україні або Грузії антиросійська позиція виражена бажанням стати частиною європейської цивілізації, то погляди казахстанців спрямовані в Азію. І тут їм запропонувати якраз нічого: Туркменістан і Таджикистан, які поставили на подібну ідеологію - досить відсталі і несучасні держави, тоді як Киргизія, що навіть подає хоч якісь надії, поки що не планує робити націоналізм наріжним каменем своєї внутрішньої політики.
Тому казахстанській опозиції доведеться підібрати дещо інші, перспективніші орієнтири на майбутню виборчу кампанію. Культурним і просвітницьким активістам же, що ратують за поширення державної мови, також варто пошукати інші способи: повна відмова від офіційної російської мови означала б вибух невдоволення численної слов'янської меншості, розгорання раніше задушених у зародку міжнаціональних конфліктів, критику (і втручання) сусідніх і не тільки держав. І тоді колишній мир і спокій, що так дбайливо леліються Нурсултаном Назарбаєвим, ризикують надовго покинути простори цієї величезної євроазіатської країни.
Артем Бузіла
Джерело - http://www.politcom.ru/12553.html