Настав час думати не про вибори, а про майбутнє України
На прикладі законопроекту "Про засади державної мовної політики"
Чи не найбільшою проблемою модернізації правового поля України стало те, що її здійснення часто покладалося на людей, які продовжували жити і "керувати" в полоні консервативних, пострадянських міфів, за яких головною логікою дій була... бездіяльність за принципом "аби чого не трапилося".
Саме тому було втрачено найважливіший час для державного будівництва – половину життя цілого покоління українців. Лише через 20 років Незалежності в Україні було нарешті проведено податкову, адміністративну, судову, кримінально-процесуальну та інші реформи, які у наших західних сусідів – колишніх членів "Варшавського блоку" – були проведені в перших 5-7 років після здобуття незалежності.
В той же час в нашій країні залишаються низка суспільний сфер, які десятиліттями потребують невідкладного реформування. До таких сфер можна віднести аграрну, місцевого самоврядування, мовної політики, тощо.
Та ж сфера мовного регулювання з 4-ма пластами взаємосуперечливого і одночасно чинного законодавства (основу якого складає Закон "Про мови в Українській РСР 1989 року) за 20 років Незалежності України перетворилася в зону перманентного конфлікту – "війни усіх проти усіх", системного порушення прав людини.
Порушення в сфері мовних прав людини, явища дискримінації та нетолерантності та пов'язана з цим неврегульованість питання мови в Україні фіксують не лише українські правозахисники та громадські діячі, але й провідні міжнародні організації.
Так, Європейська комісія проти расизму та нетерпимості у своїй Третій доповіді по Україні, прийнятій 29 червня 2007 року "рекомендує українським органам влади забезпечити якомога скоріше прийняття нового закону про мову, який цілком брав би до уваги мовне різноманіття України, а також залучати на всіх етапах цього процесу представників груп меншин, неурядові організації, широку громадськість і врахувати, наскільки це можливо, їхні точки зору" (пункт 16). Комісія також рекомендувала включити до підстав для захисту людської гідності і почуттів расу, колір шкіри, етнічне походження і мову".
21 лютого 2012 р. Європейською комісією проти расизму та нетерпимості був опублікований Четвертий Звіт щодо ситуації в Україні з проявами нетерпимості, расизму, ксенофобії, антисемітизму в Україні (четвертий цикл моніторингу). Даний Звіт схвалено 8 грудня 2011 р. і – охоплює аналіз ситуації до 23 червня 2011 р.
В частині аналізу законодавства про національні / етнічні меншини ЄКРН ще раз рекомендує українській владі його переглянути і "як можна швидше забезпечити ефективний захист прав осіб, які належать до національних / етнічних меншин, та забезпечити їх рівність у всіх сферах" (п.8).
Значну увагу Комісія приділила і сфері регулювання застосування мов в Україні.
У пункті 13 Звіту ЄКРН "рекомендує українській владі забезпечити формування законодавства про мову, яке б повною мірою враховувало мовне розмаїття України і належним чином відображало принцип недискримінації. ЄКРН закликає владу забезпечити проходження процесу розробки такого законодавства з проведенням широких консультацій і за участю громадськості, для того, щоб інтереси груп, які зачіпає закон, належним чином були враховані, і щоб це сприяло розвитку толерантності та взаєморозуміння".
Необхідно прийняти новий закон про мову, який би повною мірою враховував мовне розмаїття України (п.9), вважає Комісія.
Більше того, ЄКРН зробила різке зауваження Україні щодо нереформування сфери мовного регулювання та ігнорування положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин.
"ЄКРН зазначає, що не відбулося жодних змін у чинному законодавстві у цій галузі з моменту її третьої доповіді. Таким чином, мовна політика в Україні як і раніше базується на Законі про мови від 1989 року та Законі про національні меншини від 1992 року, які були піддані критиці за відсутність ясності, а також за те, що не відповідають стандартам, встановленим Європейською хартією регіональних мов або мов меншин" (п.10).
У цих умовах "Комісія підкреслює особливу важливість того, щоб положення, що діють в цій галузі, були зрозумілі, щоб вони знаходилися в повній відповідності з принципом недискримінації, і щоб процес розробки будь-яких поправок до існуючих норм передбачав проведення широких консультацій та участі громадськості".
25 лютого 2010 р. Європейський Парламент прийняв Резолюцію щодо ситуації в Україні, в якій в п. 5. вказав, що "Визнаючи те, що Україна ратифікувала Рамкову конвенцію Ради Європи про захист національних меншин та Європейську хартію регіональних мов або мов меншин, закликає докладати більших зусиль для залучення громад меншин в Україні та інтегрування цих громад у політичне життя країни і шляхом забезпечення відповідного права на освіту мовою меншин".
3 лютого 2011 року на своєму 1611-му засіданні Комітет ООН з прав дитини прийняв для України свої рекомендації щодо виконання положень Конвенції ООН про права дитини. Комітет висловив занепокоєння тим, що національне законодавство про права дитини залишається неадекватним, і це передбачає масштабну роботу із подальшого законодавчого запровадження Конвенції та її Факультативних протоколів (п.8).
Комітет закликає Україну вживати заходів задля того, щоб усі діти на території держави-учасниці користувалися своїми правами відповідно до Конвенції з недопущенням дискримінації за будь-якими ознаками, та:
(c) Включити у національне законодавство принципи недискримінації та заборону дискримінації у відношенні до дітей за будь-якими ознаками, описаними у Статті 2 Конвенції.
Окремо ООН торкнулося питання прав дітей з числа національних меншин.
Так, в п. 88 Комітет з прав дитини, чітко вказав, що, зважаючи на велику кількість етнічних менших, що проживають на території держави-учасниці, Комітет занепокоєний фактом відсутності будь-яких заходів з боку держави, спрямованих на визначення та розв'язання проблем, з якими стикаються ці етнічні меншини, а також відсутністю системи збору даних щодо становища цих груп з точки зору освіти, зайнятості, житла, доступу до соціальних послуг тощо. Комітет з жалем констатує брак інформації у письмових відповідях на його список питань, що стосуються заходів, спрямованих на припинення міліцейського свавілля у відношенні до дітей, які належать до етнічних меншин.
Тому, враховуючи вищенаведене, Комітет закликає Україну (п.89):
(b) Провести комплексне дослідження становища та користування правами представників етнічних меншин, які проживають на території України; на основі його висновків і отриманих даних розробити відповідні втручання з тим, щоб політика, заходи та інструменти держави застосовувалися без дискримінації і спрямовувалися на захист прав дітей, які належать до усіх меншин, і на забезпечення їхніх прав відповідно до Конвенції;
(c) Активізувати зусилля щодо забезпечення прав на освіту усіх дітей, які належать до етнічних меншин, ..., у тому числі – шляхом впровадження інклюзивних навчальних схем у системі загальної та середньої освіти.
30 вересня 2009 на щорічній сесії громадських організацій та урядів Європи, під егідою ОБСЄ, на тему "Зобов'язання у сфері людського виміру", (Варшава, Польща, більше 100 учасників), Верховний комісар ОБСЄ з питань національних меншин Кнут Воллебек заявив, що навчання в національних школах державною мовою не веде до грамотності, а в поліетнічному суспільстві потрібно забезпечити право на розвиток рідної мови не тільки в місцях компактного проживання меншин. При цьому Кнут Воллебек (знаючи про досвід "помаранчевої" України) констатував, що сучасний світ став свідком випадків сегрегації за мовним принципом в окремих державах, хоча двомовна або багатомовна освіта дозволяє розширити можливості людини, а держава повинна враховувати інтереси національних меншин".
Більш того, в Страсбурзі 30 березня 2011 Консультативним комітетом Ради Європи було прийнято третій висновок про виконання Україною Рамкової конвенції про захист національних меншин, в якому зазначено, що "квота навчання українською мовою на всіх рівнях продовжує рости за рахунок мов меншин" (п. 253). "Для України, яка прагне стати частиною європейської сім'ї, подібна ситуація не може бути припустимою".
1-го січня 2006 року для України вступила в дію Європейська Хартія регіональних мов або мов меншин, що була ратифікована нашою державою ще в 1996 році. У Законі України про ратифікацію Хартії наша держава визнала регіональними мовами або мовами меншин білоруську, болгарську, гагаузьку, грецьку, єврейську, кримськотатарську, молдавську, німецьку, польську, російську, румунську, словацьку та угорську мови. В 2010 році [B]Комітет Міністрів Ради Європи нарешті ухвалив й оприлюднив доповідь та виніс рекомендації щодо мовної політики в Україні на прикладі імплементації положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. У своїй понад 100-сторінковій Доповіді Комітет Міністрів вказав, що "мовний ландшафт України унікальний, так як мовою, яка не є державною (російська) говорить більша частина населення, включаючи людей, які належать до інших національних меншин". При цьому "... російську мову віднесено на невідповідний йому рівень" (п. 61). "... Враховуючи кількість російськомовних мешканців в Україні, очевидно, що ця мова має займати особливе становище" (п.79). "... Взяті Україною зобов'язання не відповідають реальному стану мов, по відношенню до яких могли б застосувати більш серйозні заходи захисту та розвитку" (п. 155).
Враховуючи обставини, наведені в Звіті, Рада Європи в пріоритетному порядку рекомендувала:
1. Розробити структуровану політику у сфері освіти для регіональних мов і мов меншин, у тісній співпраці з представниками громадян, котрі розмовляють мовами меншин, а також забезпечити право жителям, що говорять на регіональних мовах або мовах меншин, на отримання освіти своєю рідною мовою, зберігши при цьому існуючі досягнення і кращу практику в цій сфері;
2. Переглянути діючі норми щодо вживання мов меншин, з метою забезпечити використання цих мов для доступу до вищої освіти;
В адміністративній сфері європейські експерти рекомендують модифікувати існуючий поріг офіційного використання регіональних мов або мов меншин у місцевих та регіональних органах влади, щоб Хартія могла застосовуватися в ситуаціях, коли кількість носіїв регіональних мов або мов меншин є для цього підставою. На практиці, мається на увазі, вимога використовувати регіональні мови або мови меншин нарівні з державною мовою, як в офіційному діловодстві вищих органів влади, так і на рівні місцевих органів влади.
Особливу увагу Рада Європи акцентує на проблемі дублювання фільмів, теле-і радіомовлення в Україні. У зв'язку з цим, п. 4 Рекомендацій чітко наголошує на необхідності забезпечити порядок, при якому, квоти, введені для трансляції радіо-і телепередач, а також вимоги використовувати дублювання, субтитри або синхронний переклад на українську мову для всіх іноземних фільмів, не були перешкодою для розповсюдження телепрограм і фільмів на регіональних мовах або мовах меншин.
Крім того, Рада Європи рекомендує Україні активізувати зусилля з підтримки започаткування нових та / або функціонування культурних центрів для осіб, які говорять на регіональних мовах або мовах меншин (п. 5 Рекомендацій).
Також, Комітет міністрів Ради Європи вважає за необхідне наголосити на необхідності врахування всіх висновків та рекомендацій Комітетом експертів, зокрема тих, які стосуються статті 4, ІІ частини Хартії та їх формулювання в Розділі 3 доповіді Комітету (п. 7 Рекомендацій).
А 2 пункт 4 статті Хартії декларує, що положення Хартії не обмежують сприятливіших положень, що стосуються статусу регіональних мов або мов меншин чи правового режиму осіб, що належать до меншин, які можуть існувати у будь-якого Учасника або передбачатися відповідними двосторонніми та багатосторонніми угодами.
В офіційних документах Рада Європи фактично визнає процеси дискримінації та витіснення регіональних мов і мов меншин в Україні і вимагає від уряду України вжити термінових заходів щодо забезпечення широкого застосування таких мов в кінематографії, телебаченні та радіомовленні, державному і адміністративному діловодстві, в освітньому процесі на всіх рівнях. Демократична Європа в черговий раз чітко заявила про неприпустимість порушення прав людини і дискримінації за ознакою мови.
Демократичний світ постійно нам повторює про необхідність реформування мовного законодавства з урахуванням прав людини і мовного різноманіття в Україні.
Такий проект законодавчого акту вже давно повністю підготовлений і знаходиться на розгляді у парламентів – проект закону України "Про засади державної мовної політики" N9073 від 26.08.2011. Законопроект підготовлено в консультаціях з провідними європейськими фахівцями та з майже повним врахуванням висновків Верховного комісара ОБСЕ у справах національних меншин та Венеціанської комісії.
Законопроект отримав схвальні експертні висновки більше десяти ВНЗ України, підтриманий представниками національних меншин, групами вчених та інтелігенції, вперше в історії України позитивно оцінений Венеціанською комісією (Європейською комісією за демократію через право) .
Проте, нажаль, вчора, коли Партія регіонів запропонувала включити його до розгляду Верховною Радою України на цьому парламентському тижні Голова парламенту Володимир Литвин знову запропонував відкласти питання – "обговорити" ще раз його з лідерами фракцій – тобто знову його "заговорити" і "запустити по довгому колу".
Нездатність приймати важливі для країни рішення (без озирання на хвилинні настрої виборців в конкретному виборчому окрузі) – не найкраща риса для політичного лідера, як і не розуміння того, що неможливо об'єднати країну в зоні конфлікту – коли права половини її громадян порушені.
Переконаний, що майбутнє України полягає в саме безумовному дотриманні прав людини і громадянина, відсутності дискримінації та протидії ксенофобії.
Безумовно навколо прийняття законопроекту "Про засади державної мовної політики" має відбутися фахова, аргументована і правова дискусія, але настав час думати не лише про вибори (як політик), а про майбутнє об'єднаної країни (як державний діяч), в якій комфортно жити кожному громадянину.