Опозиція нам не радник
У Білорусії розформована Громадсько-консультативна рада при Адміністрації Президента - єдиний орган в країні, де представники влади і опозиції могли ділитися думками і пропозиціями стосовно того, що відбувається в країні. За словами голови ради і за сумісництвом начальника лукашенківської адміністрації Володимира Макея, потреба в подібній ініціативі відпала зважаючи на постійні звинувачення, «що ця структура повністю підконтрольна владі, і члени ради - призначенці адміністрації». Проте, багато членів вже неіснуючої ради розходитися не планують і в майбутньому налаштовані зареєструвати громадське об'єднання, продовживши самостійну роботу в колишній команді.
Хоча командою екс-раду назвати можна з натяжкою: за два роки свого існування вона збиралася всього кілька разів і яких-небудь серйозних рішень або пропозицій так і не прийняла. Втім, для опозиціонерів, яких на гарматний постріл не підпускають до владних кабінетів, навіть такий бутафорський формат здавався вже хоч чимось подібним на діалог - тепер же їх позбавили і цієї можливості. Але є і інший прогноз: відмова від неефективної «ради» - прелюдія перед створенням дійсно широкого і масштабного консультаційного органу, ймовірно заявленого в ході так званого «круглого столу». Його анонсував сам Лукашенко декількома тижнями раніше, запропонувавши опозиції мирову і запросивши Європу і Росію в ролі спостерігачів.
Усе, здавалося б, сходиться - і незабаром члени колишньої Громадсько-консультативної ради, розбавлені свіжими особами, приєднаються до роботи в новому форматі. Та тільки Лукашенко напевно ще доведеться постаратися, щоб усі представники опозиції сіли за переговори. Річ у тому, що до старої ради входили досить помірковані критики влади, політики, громадські діячі, економісти, але ніяк не радикальні його супротивники - яких серед опозиції переважна більшість. Уявити, що, наприклад, керівництво Білоруського народного фронту або «Правого Альянсу» сяде за дискусії з «лукашистами» досить наївно. На відміну від звичайних лібералів і демократів (яких в опозиції навряд чи набереться й 10 відсотків), протистояння Лукашенко і радикальної опозиції носить цивілізаційно-ціннісний і від того - абсолютно непримиренний характер. Для Костусєва, Мілінкевича, Янукевича і інших опозиційних діячів питання відношення до радянського минулого, до другої державної мови, до членства Білорусі в Митному Союзі і СНД, до білоруської національної червоно-зеленої символіки стоять на першому місці, тоді як економіка, соціальні проблеми, демократія і права людини - тягнуться далеко позаду і як би для виду. Тому все, що робить або пропонує Лукашенко - апріорі аморальне, антибілоруське і позбавлене право на життя.
На яких началах тут можливий діалог - припустити досить складно. Можливо, Лукашенко вдруге належить робити ставку на поміркованих опонентів. Хоча це і викличе чергове невдоволення - мовляв, «незалежну» опозицію знову залишили без роботи. Втім, тоді у опозиції з'явиться шанс, нарешті, замислитися, що істинною причиною їх поточного статусу є не стільки «авторитаризм» президента, скільки власний оскаженілий радикалізм.
Артем Бузіла
Джерело - http://politcom.ru/12634.html