Про українських та російських фашистів
Депутат Верховної Ради України від партії «Свобода» Ірина Фаріон не вважає образливим слово «жид»: мовляв, воно навіть є у «Великому орфографічному словнику української мови». Так вона прокоментувала скандал через те, що «свободівець» Ігор Мирошниченко назвав голлівудську актрису Мілу Куніс «жидівкою».
Уродженка Чернівців Міла Куніс в одному з недавніх інтерв'ю розповіла, що в дитинстві стикалася з антисемітизмом. Осудний український політик тут же збрехав би, що це тоталітарні комуністичні голодомори насаджували етнічний розбрат. А ось якби дівчинці пощастило рости під жовто-блакитним прапором, то вона б побачила, як люблять євреїв міста та села незалежної країни. Особливо на її заході, де, як відомо, б'ється толерантне серце нації. Але вихідець із заходу Мирошниченко не став принижуватися до брехні. Він підтвердив, що антисемітизм на Україні цвіте махровим цвітом.
Немає нужди пояснювати, що навантаження слова «жид», яке звучало природно в епоху смуги осілості, за сто років змінилося. Сама по собі Фарион цілком божевільна для подібних заяв. Окремо взятий Мирошниченко - теж. Але як вам лідер «Свободи» Олег Тягнибок з його променистими натяками, що жидів і москалів він вішати не має наміру - а ось якщо побачить вже висячими, то знімати не буде? Концентрація подібних людей в одній партії говорить про багато що. Як і той факт, що ніхто на Україні навіть не намагається притягнути їх до відповіді.
Особисто я не вірю, що партією, яка цієї осені отримала аж 37 місць у парламенті, керують такі дурні. Перебільшено ідіотські навіть для політиків-націоналістів заяви, зроблені до того ж після виборів, коли немає нужди загравати з сільським люмпеном, зайвий раз показують: «Свобода» не бореться за своє виживання. А раз так, то навряд чи вона є самостійною силою. Мабуть, праві ті, хто вже давно називає її піар-проектом Партії Регіонів.
Ви запитаєте, а чому я, власне, пишу про це тут, на російському порталі? Тому що історія зі «Свободою» та її криками на адресу Міли Куніс живо нагадала мені про аналогічні російські проекти. Про зігуючих у камеру неонацистів на «Руському марші». Про корогвоносців з билинними бородищами, які в нормальних міських умовах просто неможливо носити. І про інших ряджених, які втілили найодіозніші «руські» штампи Голлівуду.
Можете закидати мене тут помідорами, але увесь цей політичний лубок явно розрахований на Брюссель і Вашингтон, які залишаються головними джерелами легітимності пострадянських еліт.
Мета проекту «Тягнибок» - не лише піднімати російську Україну на підтримку «регіоналів», але й показати Заходу, що єдина альтернатива донецькому клану - це бандерівці з анекдота, які тут же перевішають євреїв. Мета проектів типу «Російські фашисти» - не лише завадити тактичному союзу почвенників та західників проти Кремля, але й показати Заходу: єдина альтернатива Кооперативу «Озеро» - це зігуючі неонаці.
Захід вразиться, перестане нарікати Януковичу й Путіну за дикість, хмари над офшорними рахунками московських і київських чиновників розійдуться. І феодалізм з елементами рабовласництва запанує в Росії і Україні навік. Хоча зрозуміло, що нацизм не може бути справжньою альтернативою феодалізму - адже він багато в чому з нього й витікає.
Віктор Ядуха
Джерело - http://www.rosbalt.ru/blogs/2012/11/30/1065328.html