Віктор Медведчук: ЄС сповідує диктат в частині континентального розподілу праці
Років десять назад, будучи в Москві, вирішили ми сім'єю зайти в Кремль. Беремо квитки, і тут з'ясовується, що для громадян України і Білорусі вони дешевше в декілька разів, ніж для гостей з Прибалтики і Середньої Азії. Брати! Поцікавився вчора - знижок немає. Пали жертвою стосунків наших країн. Цей факт мимоволі сплив у пам'яті, коли я прямував до Віктора Медведчука - без перебільшення, найбільш полум'яного провідника ідеї вступу України до Митного союзу. І що надзвичайно важливо - шляхом всенародного референдуму. Чому ця зв'язка така потрібна зараз країні, мій співрозмовник знає неспростовно.
- Вікторе Володимировичу, на білбордах руху «Український вибір», лідером якого ви є, читається чи то девіз, чи то заклик, але зовсім не визнання очевидного: «Країною керуєш ти!» Між тим, наша людина усіма фібрами враженої душі відчуває: від нього у Вітчизні зовсім нічого не залежить. На чому грунтовано ваше посилання?
- На правовому фундаменті. Згідно з 5-ою статтею Конституції України, єдиним джерелом влади в країні є народ. Він здійснює своє право через органи представництва і безпосередньо. А безпосередньо означає без посередників, шляхом прямого волевиявлення - через вибори і референдуми. І коли я чую, що від нас нічого не залежить, вражаюся вкрай: ще як залежить! Ми обираємо депутатів низового рівня, Верховну Раду, Президента країни, причому прямо і таємно - чого ж більше? Інша річ, що всякий раз обираючи не той парламент і не того Президента, ми говоримо: вже наступного разу будемо мудріші. І продовжуємо «дискотеку на граблях». Гегель називав це поганою нескінченністю, що безплідно і принизливо. А якщо народ, делегуючи владні повноваження посередникам, тут же втрачає важелі дії на цих «уповноважених», то, не маючи механізмів впливу на них, ми виявляємо програмний збій у реалізації народної волі. Не повинен хвіст керувати собакою, бо як він нею «керує», ми бачимо. Між тим, дієвий механізм впливу на владу є. Це - вотум довіри. І повірте, якби, скажімо, в парламенті знали, що люди, спостерігаючи їхні витівки, можуть упродовж місяця припинити повноваження Ради, поведінка нардепів стала б зовсім іншою. Вони б міцно подумали, перш ніж даремно бешкетувати в сесійному залі. Адже механізм тому так і називається, що здатний спрацьовувати всякий раз, як тільки люди виявляють зраду їх інтересам. Референдум - грізна зброя громадянського суспільства, яку доречно застосовувати виключно підчас вирішення доленосних для народу питань. Митний союз з Росією, Білоруссю і Казахстаном - поза сумнівом є таким питанням.
- Але сьогодні, як знаємо, референдум носить дуже рекомендаційний характер. Його результатами можна легко знехтувати...
- В зв'язку з цим ми підготували новий закон «Про Всеукраїнський референдум», підсумки якого обов'язкові для всіх гілок влади, включаючи президентську. Але подавати його в Раду зараз немає анінайменшого сенсу. Ми реалісти, і розуміємо, що ані парламент, ані голова держави не захочуть так істотно ділитися владою. Індичка Дню Подяки рада не буває. Як можновладці можуть ухвалити ефективний закон про боротьбу з корупцією, якщо вони під його дію підпадуть у першу чергу? Чи не те ж саме відбувається і з правом продажу земель сільськогосподарського призначення? Чи довірить влада вирішення цього питання українському народу? Ні в якому разі - якщо режим не змусити. Нам говорять: в чому проблема, дайте ваші пропозиції, ми їх приймемо. Не приймуть - і пробувати нічого. Навіщо далеко ходити: перший законопроект, що зобов'язує чиновників декларувати витрати, я вніс ще в 2000-му році.
Але все, що не миттям, так катанням зміг добитися, будучи першим заступником голови Верховної Ради – «продавити» його проходження лише в першому читанні. У другому перед ним вже стояла скеля. Ось чому ми й розгорнули по всій країні безпрецедентну роботу з роз'яснення того, що стратегічні питання народ повинен вирішувати без посередників. Конституція дає йому на це право. Наші ініціативні групи дійдуть до кожного району, бо щоб на нас зважали, потрібні мільйони голосів.
- На який же часовий лаг розраховано це завдання? Адже не секрет, що людський череп - найбільш неприступна з фортець.
- Я б дуже хотів, щоб ця робота була завершена вчора ввечері, але так не буває. І тому налаштований на роки. Але коли наш народ усвідомить велику правоту свого вибору в ім'я порятунку України і власного достатку, то вже довести до верхів волю мас ми, повірте, зуміємо.
- В одній з ваших статей ви пишете: «Ми нав'язали владі і опозиції дискусію про доцільність економічної інтеграції в східному напрямі». А що говорить за те, що ця дискусія вами, й справді, нав'язана?
- Є безпомилковий маркер. Махатма Ганді говорив: «Спочатку вони тебе не помічають, потім сміються над тобою, потім з тобою борються. А потім ти перемагаєш». Так от, з нами, опустивши початкові стадії, стали відразу боротися. Чому? З нашою правдою не можна не рахуватися. Вони мониторять і бачать: лави наших прибічників ростуть, як озимина по весні. Ми не витрачаємо час на базікання, а ведемо предметну розмову. Скажімо, в Миколаїв на наш «круглий стіл» з'їхалися керівники всіх вітчизняних суднобудівельних підприємств, десятки російських партнерів українських корабелів, представники Євразійської економічної комісії - фронтмени Митного союзу. І вони конкретно показали, до яких спільних проектів могла б увійти Україна, будь вона в союзі. Адже щоб зупинити деградацію галузі, спершу було б достатньо участі наших суднобудівників у масштабній російській програмі створення флоту для Північного морського шляху.
- Проте ж, Вікторе Володимировичу, ви не заперечуватимете, що Митний союз - передумова, але ще не гарантія промислової інтеграції. Простий приклад. Запорізьке підприємство «Мотор-Січ» майже рік не може отримати в Москві валідацію діючого сертифікату на оновлений «МІ-8».
- Ще б пак! У Санкт-Петербурзі незабаром здадуть під ключ свій авіамоторний завод - навіщо Росії віддавати кошти на сторону? А чому вона змушена будувати власне підприємство? Та тому, що починаючи з 2005 року Київ гуде в одну дуду: ні загальних інтересів, ні спільних проектів у сфері ВПК, космосу, літако- і суднобудування, аграрному секторі у нашої країни з Росією бути не може. Ось Росія і заміщає українську продукцію. І відбувається це з нашого боку під прикриттям дикої тези: «Ми не підемо під диктатуру Кремля!». Доходить вже до того, що керівник «Мотор-Січ» В. Богуслаєв в останню мить не знаходить часу або бажання взяти участь в круглому столі, проведеному в Запоріжжі саме по темі співпраці і кооперації українських підприємств з підприємствами Митного союзу. Авторитетні представники економічної науки, промисловості України й Росії, керівники структур Митного союзу зібралися, щоб обговорити проблеми, що накопичилися... Є версія: особисто губернатор не дозволив Богуслаєву брати участь в круглому столі!
Кажуть - Україну прямо тягнуть до Митного Союзу. Господи, та хто нас туди тягне?! Йдеться про відновлення взаємовигідних взаємозв'язків, і ні про що більше. Ось є у нас, скажімо, зона вільної торгівлі з СНД. Може, хто забув - це перший рівень економічної інтеграції. Митний союз - його розширена версія, тобто вільне пересування товарів. Це другий рівень співпраці. Все. А Єдиний економічний простір додає сюди такий же безперешкодний хід робочої сили, послуг і капіталів. Що вже є третім рівнем, підкреслюю - економічного співробітництва. Що ж поганого в тому, щоб інтегруючись, відроджувати нашу промисловість, створювати робочі місця, йти з нашою високотехнологічною і наукомісткою продукцією туди, де ми конкурентні і бажані? І чи потрібно так політизувати цей процес?
- Безперечно, це світло у віконці. Але що ви можете сказати обивателеві, якому не холодно й не жарко від того, що із ступора почнуть виходити цілі галузі? У 2011 році Україна продала Росії в 7 разів більше кондитерських виробів, чим у попередньому. А хіба простий українець це відчув?
- Так, адже, на цьому ринку панують приватні компанії. А ми говоримо про держсектор. Україна приєднується до Митного союзу, і одна лише ліквідація мит на нафту і нафтопродукти плюс принципово інша ціна на газ - і у бюджеті країни залишаються як мінімум 9 мільярдів доларів на рік. Це ж який ресурс для вирішення завдань соціального плану - підвищення зарплат і пенсій, підтримки програм енергообліку і збереження, освіти й охорони здоров'я, підвищення стандартів життя. Сьогодні ці гроші бездарно вилучаються з казни, а могли б із користю служити людям. Ось ми, нехтуючи Митним союзом, тим самим відмахуємося від ціни на газ у 165 доларів. І платимо не менше 430. За рік набігає 7 мільярдів доларів. Це і є ціна нашого феодального мислення. Який, пробачте, євровектор? Економічне середньовіччя!
- Якщо вже ви згадали про Євросоюз, скажіть, будь ласка, що вас не влаштовує там?
- Продовжимо розмову відверто. ЄС сповідує сущий диктат в частині континентального розподілу праці і наслідування його приписів. Хіба, наприклад, не факт, що після того, як єврочиновники роками переконували Грецію відмовитися від своїх традиційних продуктів - ми вам все ззовні завеземо, сьогодні там і грецький салат приготувати нема з чого. А вас не насторожує вирок суду ЄС щодо Іспанії, який зобов'язав країну, що перебуває в переддефолтному стані, підняти ПДВ на медпрепарати до 21%? А медичні послуги й ліки в Іспанії були зовсім звільнені від сплати цього податку або обкладалися за ставкою 10%. Все в стійло? І, нарешті, зона вільної торгівлі з ЄС, куди ми, як на заклання йдемо, не відаючи, що робимо. Вона ж відверто створена для Єврозони, а не для нас, і забезпечує ринок збуту для своєї продукції, а не для української. Тут наше суспільство має справу з таким зразком візантійського лукавства, що тільки чудуєшся. Ми запитуємо владу: в чому суть цього договору? Нам відповідають: «Це всеосяжний і поглиблений документ». – «Дозвольте ознайомитися». – «Конфіденційна інформація». Проект договору засекречений. Але є просочування інформації, і згідно з ними, в тому договорі для України міститься 380 вилучень і обмежень! Те ж саме було при нашому вступі до СОТ. Так поспішали, що здали всі позиції, і за два роки посадили свою економіку на голодний пайок. Під завісу минулого року в Кабміні раптом одумалися, і вирішили підвищити ввізні мита на 374 групи товарів - Брюссель острах узяв! Ну, хто нас після подібних піруетів вважатиме серйозним партнером? Через те Україні зараз і пропонують угоду про асоціацію з ЄС - фіговий листок замість пристойної сукні. І тоді я запитую, що краще для України - відроджуватися рівною серед рівних або тулитися в передбаннику Європи? До того ж: наше зростання ВВП в 2012 році - 0,2%. В Митному союзі – 4%. В Єврозоні, на жаль, мінус 0,7%. Так куди нам іти? І я вам більше скажу: якби, знаходячись в євразійському економічному союзі, ми підняли «капіталізацію» держави Україна, наш голос у переговорах з Європою був би на порядок вагомішим. А ми як - милостиню просимо. Соромно й прикро.
- Так може вся річ у тому, що нами володіє відчуття, ніби знову побрататися з Росією ми завжди встигнемо?
- Рокова помилка. Історичний час, що залишився у країни на прийняття головного геостратегічного вибору епохи, виходить, як повітря з дитячої кульки. За моїми оцінками, союз Росії, Білорусі і Казахстану на очах утворить такий завершальний формат, де всі виробничі і торгові ніші будуть остаточно розподілені і заповнені. А ми, як ті невдалі коробейники, що ніяк собі ціни не складуть, опинимося перед таким бар'єром, який здолати вже не зможемо. Так що, на все про все у нас, вважаю, не більше, ніж один-два роки. За низкою торгових позицій - і того менше. І кому треба, щоб Україна опинилася біля розбитого корита, розуму не доберу. Але поки що ще встигнути можна.
Розмовляв Олександр Саква,
«Московський комсомолець в Україні»