Інваліди-переселенці ладні голодувати, щоб українська влада звернула увагу на їх нестерпне становище
Інваліди, які були змушені залишити рідні місця в Донецькій та Луганській областях через проведення так званої «АТО» і нині мешкають у санаторії «Сперанса» у Сергіївці в Одеській області, вирішили оголосити голодування через надзвичайно важкі умови існування та повну байдужість державних органів до їх проблем.
Про це представники доведених до відчаю людей з обмеженими можливостями повідомили під час брифінгу в Одеському кризовому медіацентрі.
«Ми підійшли до порогу, за яким йде прірва. Якщо раніше уряд прийняв програму щодо біженців, парламент прийняв відповідний закон, на цьому все і зупинилося. Згідно з постановою, програма діє до кінця лютого, тобто до першого березня, за яким починається темрява. У нас уже пролунав перший дзвінок. Перестала працювати їдальня – її закрили, бо нічим годувати. Дехто почав нас звинувачувати, що ми не хочемо готувати самі. Але де? Якщо зачинена їдальня, залишається тільки готувати на вогнищах на вулиці. Можна, звичайно, нарубати дров, поставити всіх інвалідів на візках – готувати собі яєчню. Можна поставити кожному в кімнату електричну пічку – але тоді буде велика пожежа, і одна миска супу буде коштувати десятка життів», - з гіркою іронією підкреслив інвалід-візочник першої групи, учасник ліквідації катастрофи на ЧАЕС Олександр Бондуренко.
За його словами, влада не докладає жодних зусиль, щоб розв’язати проблему подальшого перебування інвалідів-біженців, пропонуючи їм селитися у залишених власниками будинках за 300 км від Одеси. Як інвалідам приводити ці будівлі до ладу, чиновники не пояснюють.
«Уряд нічого не робить. Куди ми підемо після лютого? На вулицю? Складається враження, що багато хто хотіли б, щоб ми поїхали назад, на Донбас. Що далі? Уряд мовчить», - стверджує Бондаренко.
Ситуація погіршується ще й внаслідок того, що інваліди на новому місці фактично залишилися без медичної допомоги, хоча за правилами вони мають спостерігатися в одній чи навіть декількох медичних установах.
«Кожен інвалід потребує медичної допомоги. Ми знаходимось в селищі міського типу, де немає лікарні, є тільки амбулаторія», - наголосила мати дитини-інваліда Наталія Моїсеєнко, додавши, що в таких умовах людям з обмеженими можливостями та членам їх сімей залишається розраховувати тільки на вчасний приїзд «швидкої».
За її словами, щоб здавати необхідні аналізи – а деяким категоріям інвалідів це треба робити регулярно – доводиться їздити з Сергіївки в Білгород-Дністровський і навіть в Одесу. Соціальні служби «ведуть мінімальну роботу». Також існує велика проблема із забезпеченням медичними препаратами, оскільки безкоштовно їх вже неможливо отримати. При цьому вартість цих ліків у чотири-п'ять разів перевищує пенсії. Відсутні засоби реабілітації – візки, глюкометри, тест-смужки для хворих на діабет тощо.
«Ми п’ять місяців живемо за рахунок волонтерів. Залишаються проблеми з житлом і харчуванням. Люди залишаються без харчування, або це харчування мінімальне. Немає м'ясних і молочних продуктів, хоча для дітей та інвалідів, які складають більшість у нашому санаторії, це – найнеобхідніше харчування», - узагальнила Моїсеєнко.
«Ми зібрались тут, бо розмовляти з чиновниками безпосередньо у нас не виходить. Ми розраховували, що держава, гарант наших прав і свобод, нас підтримає, але зіткнулися з такою байдужістю, що багато хто повертається назад, в зону бойових дій. Тому що наша країна поставила нас на коліна з простягнутою рукою, не створивши ніяких умов», - констатувала Юлія Данильченко, яка опікується двома членами своєї родини – людьми з обмеженими можливостями.
На її переконання, держава має надати фінансову підтримку організаціям, що утримують біженців за власний рахунок, оскільки «у установ, які взяли на себе утримання переселенців-інвалідів, щоб люди взимку не опинилися на вулиці, - мільйонні борги». Крім того, Данильченко вказала на відсутність будь-якої стратегічного бачення вирішення проблем переселенців-інвалідів у керівництва країни.
Директор санаторію Валерій Супруненко розповів, що з вересня минулого року веде переписку з центральною та регіональною владою, борг яких перед санаторієм за утримання біженців вже перевищив сім мільйонів гривень. П’ять місяців «Сперанса» за підтримки волонтерів і релігійних організацій утримувала інвалідів за власний рахунок, але після нового року ресурси установи було вичерпано, і забезпечення харчуванням припинилося.
За словами Супруненка, Одеській області з держбюджету на утримання біженців мали виділити 4,2 млн гривень – значно більше, ніж іншим областям України. «Скільки ми отримали з цих грошів? Нуль гривень, нуль копійок» - підкреслив він.
Директор санаторія зазначив, що президент і прем’єр України про проблему інвалідів-переселенців знають і навіть зробили деякі формальні кроки задля її вирішення на початку грудня 2014 року. Однак реальних справ від міністерств так і не дочекалися.
Біженці написали звернення до Петра Порошенка та Арсенія Яценюка з проханням «виявити милосердя і співчуття», забезпечивши інвалідів житлом, медикаментами та іншими предметами першої необхідності в тому обсязі, в якому все це надавалося державою «до початку АТО». У разі відсутності реакції протягом п'яти днів вони обіцяють оголосити безстрокове голодування.
У свою чергу президент ВГО «Європейська асоціація прав інвалідів» Олег Дрюма закликав не доводити до такого радикального способу протесту, як голодування, оскільки його наслідки для здоров’я інвалідів можуть бути фатальними. «Голодування – це крайній захід. Головна мета – бути почутими центральною владою», - заявив він.
За словами громадського діяча, якщо центральна влада в екстреному порядку не вживе заходів для вирішення проблем переселенців з обмеженими можливостями, протягом 3-4 днів до протестів можуть підключитися й мешканці інших санаторіїв, тому що ситуація там не краще. Влада має запустити механізм допомоги на державному рівні. На думку Дрюми, час обговорювати проблеми вже минув, тепер їх потрібно вирішувати.