Не завдяки, а всупереч ...
Аграрний комплекс на півдні Одещини у всі часи був і є одним з провідних сегментів економіки, а сьогодні, на тлі занепаду інших галузей економіки сільське господарство - наша «остання надія». Однак сьогодні і в цій галузі до всіх ризиків, що існували раніше, додалися нові.
У багатьох регіонах посівна, сьогодні, скажімо так, під питанням. На Бессарабії поки немає особливих приводів для паніки, але лише завдяки тому, що попередній рік для наших аграріїв був дуже успішним. Вперше за багато років на Ізмаїльщині було придбано понад 60 одиниць нової сільськогосподарської техніки, зокрема 34 нових трактори та 3 комбайна. Завдяки гарному врожаю та переліку інших сприятливих факторів, багато господарств ще восени змогли запастися засобами захисту, добривами та ПММ за колишньою ціною.
Разом з тим всі розуміють, що приводу для оптимізму та переможних реляцій сьогодні вже точно немає. Сільське господарство й до сьогоднішнього дня перебувало під постійним податковим і фінансовим пресом. Тільки завдяки ентузіазму людей і щастю вдалося успішно завершити минулий рік. А ось про майбутнє сільгоспвиробники Бессарабії думають з острахом. Є шанс отримати добрий врожай зернових та інших культур на рівні минулого року. Але як вдасться його продати - ось в чому питання?
Люди розуміють, що проблеми дадуть про себе знати після збиральної кампанії. Тут дійсно є над чим замислитися, враховуючи, що всі матеріали (ПММ, добрива, засоби захисту) зросли в ціні в 3-4 рази. Приміром, тонна добрив коштувала 3500 гривень, а тепер піднялася в ціні до 13 тисяч. Дизпаливо підскочило в ціні вище рівня бензину А-95 (коли таке було?). А тепер уявіть рівень витрат аграріїв на паливо для збирання врожаю. Питання: за якою ціною їм доведеться продавати свою продукцію, щоб вийти на рівень рентабельності? І хто її купить за новою ціною?
Поки держава про будь-яку допомогу сільгоспвиробникам навіть не згадує. Якщо так триватиме й надалі, то прогнози на осінь просто лякають ...
Бессарабія має в своєму розпорядженні відмінні кліматичні умови для вирощування овочів і багато років нашою продукцією забезпечувалися великі ринки України та Росії. Сьогодні наш регіон завалений турецькою і грецькою продукцією, а ті виробники овочів, що залишилися, сподіваються на те, що через політичні обставини не будуть закриті основні ринки збуту в Росії.
- Ми раніше активно займалися овочевою групою, а також вирощували полуницю, - розповідає ізмаїльський фермер Дмитро Добрев. - Однак рентабельність цього виду продукції впала, крім того, гуртовики втратили до нашого регіону інтерес через поганий стан шляхів, цін на бензин, через що приїжджати в Ізмаїл за продукцією стало невигідно. Вихід на європейський ринок з нашою продукцією, яка б добра вона не була - це щось фантастичне: він перенасичений власними овочами, і європейці самі шукають нові ринки збуту. Звичайно, в цьому плані вони з цікавістю поглядають на Україну ... Єдине, що купується Європою в Україні - це ріпак, пшениця і ячмінь. Тому наше господарство переорієнтоване на цю продукцію, хоча вона менш рентабельна, ніж овочева група. Якщо на овочах можна було заробляти гроші і розвиватися, то зараз ми працюємо на виживання. І з чималими ризиками.
Не можна скидати з рахунків те, що Бессарабія є зоною ризикованого землеробства, в якій погодні умови не завжди сприяють отриманню врожаю. Наприклад, минулий рік, в цілому сприятливий для зернової групи, виявився неврожайним для виробників ріпаку, - велика частина посівів не зійшла. Зараз ці аграрії спробують перекрити збитки, засіявши свої площі іншими культурами (якщо, звичайно, знайдуть для цього ресурси). А тепер уявімо, що з якихось причин врожаю знову не буде? Для когось такий поворот подій може обернутися крахом. А сьогодні на сільгоспвиробників звалилися нові проблеми - у вигляді збільшених цін на паливо, добрива, засоби захисту. Пропорційно цьому зросли й ризики отримання врожаю та повернення кредитних коштів (мова йде не тільки про банківські кредити, адже не таємниця, що більшість фермерів працюють на позиках). Тобто, слід розуміти, що не всі знайдуть необхідні гроші на матеріали і частина врожаю може просто загинути.
- У нас зобов'язання перед пайовиками, а тому сіяти все одно потрібно, - каже фермер Алла Стоянова. - Завдання - розрахуватися з пайовиками. Що залишиться після цього - прогнозувати складно, оскільки сформулювати собівартість продукції для нас нереально. Ми не знаємо, чи знадобляться фунгіциди та інші засоби захисту, в яких обсягах, і за якою ціною їх можна буде придбати.
У світлі існуючих ризиків хтось із аграріїв може просто піти з цього бізнесу. А святе місце, як відомо, порожнім не буває ... Великі агрокомпанії, які приходять працювати на землю, просто «вбивають» села, не вкладаючи в їхній розвиток ані копійки. Вони не підтримують об'єкти соціальної сфери - школи, садки, Будинки культури, не ремонтують шляхи. Не кращим для України варіантом є й іноземні агрокомпанії, які вже зараз починають працювати в Україні.
- Місцевий аграрій, працюючи у себе на землі, у своєму регіоні, так чи інакше буде вкладати гроші в розвиток тут, на місці, - говорить Дмитро Добрев. - Він отримав прибуток від врожаю - спробує налагодити переробку, якесь більш прибуткове виробництво, створить нові робочі місця, так чи інакше буде вкладати гроші в розвиток інфраструктури села. Німець, працюючи на українській землі, буде свій прибуток вкладати не в українську економіку, - він ці гроші вкладе десь у Німеччині. Місцевим фермерам конкурувати з ним буде дуже складно, оскільки європейці закуповують у себе на дуже вигідних умовах техніку самого сучасного зразка. А це, відповідно, сприяє високій врожайності, і багатьом іншим факторам ... Цікавим прикладом для України та Бессарабії зокрема може служити Сербія, яка займає перше місце в Європі з виробництва чорносливу, друге - з вирощування малини і десяте - за обсягами виробництва кукурудзи. Так от, тут держава відшкодовує аграріям 90% вартості ПММ (на сільгоспроботи), 50% витрат на добрива і фунгіциди, а також виділяє дотації на кожен гектар оброблюваної землі. Не дивно, що на таких умовах сільське господарство розвиватиметься ... Власне, на таких умовах аграрії працюють у всьому цивілізованому світі. У США взагалі діє елемент планової економіки у вигляді держзамовлення. Тобто фермер, який перемагає в тому чи іншому тендері, отримує замовлення на вирощування конкретної культури, в позначених обсягах, тобто отриманий врожай держава потім гарантовано купить. Питання збуту для аграрія вирішене. А у нас сільгоспвиробники працюють на свій страх та ризик, без дотацій, без доступних кредитів. Сьогодні банки видають їх під 50% річних. Питання: це що потрібно вирощувати з таким рівнем рентабельності, щоб гасити такі відсотки по кредиту?
Можна тільки уявити, який потужний поштовх нашим аграріям дала б аналогічна підтримка з боку держави. Взяти тих же «тепличників» в Бессарабії. Їм би хоч якусь допомогу, щоб вони могли удосконалити виробництво овочів, наприклад - зробити його цілорічним, - і села будуть процвітати. І немає жодних сумнівів, що місцеві виробники зможуть успішно конкурувати і з турками, і з греками, і напевно їхня продукція буде за набагато більш доступною ціною. Але, на жаль, єдине, що сьогодні держава визначила для наших аграріїв - це податки. Наприклад, податок на шляхи, в тому числі, для сільгосптехніки - комбайнів і тракторів, які працюють переважно в полі, а на шляхах практично не з'являються ... Словом, сьогодні аграрії в Україні працюють не завдяки, а всупереч. І зрозуміло, що така тенденція в кінцевому підсумку дасть тріщину, за якою піде повний крах. І цей кінцевий результат може виявитися не за горами. І тут слід розуміти, що проблемами українських аграріїв не забаряться скористатися європейці: вони не тільки заполонять наш ринок своєю продукцією, але ще й прийдуть працювати на нашу землю. Замість нас.
Точка зору автора може не збігатися з точкою зору автора
Поділитися: