Українська «правда»: свобода слова чи свобода хамства?
Якби в нашій країні демонстративні патріоти були адекватними особами, вони б давно подали до суду на «Українську правду», щоб заборонити їй використовувати слово «Українська». Тому що інакше, як цілеспрямовану дискредитацію країни і зневагу національної гідності, цю назву сприймати не можна.
«Українська правда» завжди була флагманом того, що йменується «опозиційною журналістикою». Якщо журналістика провладна регулярно і традиційно використовувала маніпуляції та інші хитрощі, то УП не менш традиційно, але куди менш витіювато використовувала і простий обман, і відверту дифамацію, порушуючи при цьому так звану «журналістську етику» з іще більшою завзятістю, ніж «не-опозиціонери». Власне, «обличчя» УП, славне воїнство у складі Притули, Найєма, Кіпіані, Лещенка та інших «стоп-цензурщиків» зіграли чималу роль у перетворенні вищезгаданої етики на «так звану».
Свіжий прояв демократичності вільної преси полягав в тому, що УП просто і невитіювато обізвала президента Білорусії Олександра Лукашенко «параноїком». На високому рівні європейських стандартів. Справа не просто в зневазі голови іншої держави, а в досконалій безглуздості такої, м-м, різкої реакції. Бачте, журналістів не випускали з будівлі ВР унаслідок візиту Лукашенко. Але, по-перше, «не випускали» - це називається «не випускали» через центральний вихід, «виявляється», можна було через інше приміщення вийти. А, по-друге, заходи безпеки і стандарти організації міжнародних візитів - це завжди результат спільного, погодженого підходу служб безпеки і протоколу обох сторін. Ну, давайте Януковича туди ж, у параноїки. Заразом згадаєте, як він на дитячі конкурси і свята з півсотнею охоронців ходив. І поясните, навіщо істерично сурмити про високі стандарти журналістики, якщо ви й не думаєте їх дотримуватися? Тоді вже чесніше, як «Обком»: мочити, що називається, всіх нелюбимих оптом і вроздріб, але не будувати при цьому з себе «носіїв стандартів».
А воістину фірмовим штришком УП можна вважати те, що заголовок, який повисів на сайті (і, на щастя, зафіксований у скриншотах), через деякий час «несподівано» рематеріалізувався в іншому варіанті, де параноя вже була цілком знеособленою. Це дійсно фірмова манера УП - дати задній хід, але ніяк не оформити визнання власної помилки (у кращому разі - просто помилки). Не вперше їм і виходити за рамки здорового глузду у своїх зовнішньополітичних пристрастях: згадується фотожаба за участю Путіна і Медведєва до матеріалу про гей-парад. І підіть запитайте, чому вони не троллять так само, наприклад, Обаму або Меркель - так щиросердо зізнаються, що тих, мовляв, нема за що. Як же нема за що, за стандартами об'єктивної журналістики всіх «є за що», інакше журналістика виходить ангажованою (це не означає «купленою», це означає, що журналісти в новинах не стримуються в оцінках і прояві власних пристрастей).
Про «чисто демократичну» вибірковість УП - коли у зв'язку з темною історією «побиття» Сніцарчук розв'язується формена істерика, а такі ж ситуації з «чужими» журналістами просто ігноруються - тільки ледачий не писав. Це теж, мабуть, професійний стандарт? Як і відверте крадійство чужих новин, зокрема, у «Глагола»; адже не просто крадійство, а, знову ж таки, без яких-небудь спроб хоч би вибачитися. Як і прямолінійна внутрішня цензура - тут можна згадати історію з видаленням блогу Олександра Чаленка по кляузі «борця з цензурою» Кіпіані, і звичне у своїй половинчатості «виправне» продовження цієї історії. Як і бродяче хамство моралізаторів з УП, як і пристрасть до пафосних «бойкотів», дотримання яких тихе і без зайвих заяв сходить нанівець, коли перестає бути вигідним. Усе це – «трейдмарк» «Української Правди», впізнанний бренд, і тому подібна капость.
Цікавим є інше. Останній жартик з Лукашенко - це міжнародний скандал. Образити президента Білорусії у борзописців ніс не доріс, але дипломатія - штука тонка. Питання: де реакція «авторитарного режиму»? Де претензія з боку «диктатора Януковича» до УП, яку зовсім не складно знайти, до вищезгаданих персонажів? Заходи вжиті? Ні, не вжиті. Це не привід писати донос в СБУ, як люблять робити наші національно свідомі друзі; але це привід запідозрити, що УП і АП, а також ПР, зв'язують не лише «опозиційні» нитки. Як в пам'ятній історії з «наклепницькою» статтею «регіонала» Гончаренка, опублікованою на УП, яка стала предметом судового розгляду. У статті дійсно був наклеп, суд виграв позивач - а УП не зняла статтю навіть після того, як Найєм визнав наявність у ній фальсифікату. Своєрідна позиція для «опозиційного» видання, яке нав'язливо претендує на високі журналістські стандарти. Своєрідна - і зручна, мабуть.
Артем Литовченко
Джерело - http://glagol.in.ua/2013/06/19/ukrainskaya-pravda-svoboda-slova-ili-svoboda-hamstva/