Адміністративна реформа, автономізація ... Бессарабії - не до цього
Тема автономізації, і вже тим більше, федералізації, сьогодні з категорії «табу», оскільки офіційний Київ наполягає виключно на унітарному державному устрої. Будь-які спроби обговорювати альтернативу думці президента розцінюються як провокаційні і прирівнюються чи не до сепаратизму. Намагаючись розібратися, як до цієї теми ставляться на Півдні Одещини, я стикалася з небажанням обговорювати її вголос. Власне, якихось офіційних заяв від етнічних груп українського Придунав'я з питань автономізації в останні роки й не лунало, навіть на тлі заяв русинських організацій в Мукачеві, а також угорських та румунських громад Закарпаття. Бессарабці вочевидь бояться, що будь-які спроби обговорення цієї теми можуть спричинити за собою Донбаський сценарій.
Тим не менш, деяка історія у даної проблеми є. Мало хто знає та пам'ятає, що в 1991-му році в Болградському районі проводився місцевий референдум про створення Національного Болградського району. Паралельно такий самий референдум проводився на Закарпатті, в районі стислого мешкання угорців. Результати й того, й іншого влада проігнорувала. У 1994-му році подібний референдум проводився на Донбасі, й знову був проігнорований. Є думка, що відсутність своєчасної реакції Києва на вимогу окремих регіонів спричинила кризу 2014 року, яку не вдалося вирішити донині (враховуючи, що закон «Про особливий статус окремих регіонів Донбасу» викликав вельми неоднозначну реакцію і в Україні, і на Сході ).
Тема зміни адміністративно-територіального устрою України піднімається неодноразово (згадаймо спроби президента Кучми провести територіальну реформу), але так і не знаходить будь-якого логічного завершення.
Прихильники реформи говорять про дуже мляву участь центру у вирішенні проблем регіонів. Візьмемо зашкарублу для Бессарабії тему транспортного сполучення. Щоб домогтися виділення коштів на трасу «Ізмаїл-Рені», необхідно тривале лобіювання цього питання в Києві. Аналогічно - по іншим об'єктам регіонального масштабу. Вони вважають, що центральна влада просто не вважає за потрібне враховувати думку регіонів, місцевих політичних еліт, населення областей, а, головне - проводити більш гнучку бюджетну політику, при якій велика частина надходжень залишатиметься на місцях, в регіонах. Потрібно розуміти, що при такій схемі формування бюджету та виборності місцевих органів виконавчої влади, можливостей у центру впливати на ситуацію на місцях буде мало. Бо в економічно сильних регіонах датки центру у вигляді дотацій будуть мало кому цікаві.
Супротивники реформи говорять про те, що регіон дотаційний і себе не прогодує, та ще й повинен буде містити нову армію урядовців регіональної влади.
- Українське законодавство відповідає європейським стандартам по відношенню до нацменшин, - говорить голова болгарської громади Святої Софії (м Ізмаїл) Микола Іванов. - Ми сьогодні не піднімаємо питання автономізації та федералізації, ми - прихильники унітарної держави і патріоти єдиної України. Проблема України - не в Конституції, і не в існуючій законодавчій базі, а в тому, що закони не виконуються і не працюють.
Не вірять в блага автономізації й представники іншого національно-культурного товариства, що не побажали, щоправда, висловлюватися вголос. Причина - у відсутності, на їхню думку, самостійної економічної бази у регіоні та створенні додаткової владної настройки, яка потребує додаткового фінансування. «Уявіть собі міні-Раду в кожному регіоні, боротьбу олігархів, тотальну корупцію місцевих властей. І невпинну боротьбу еліти кожної області за ослаблення федерального центру, щоб красти не заважав. А в умовах кризи - ще й мініатюрні митні війни між суб'єктами»... Малюнок, дійсно, безрадісний. Вочевидь одне - в економічно сильній і стабільній Україні питання зміни адміністративно-територіального устрою підніматися не будуть. Стрімке падіння рівня життя, небажання центру прислухатися до проблем регіонів і вирішувати їх - найвірніший шлях для активізації даної теми.
Точка зору автора може не збігатися з точкою зору редакції
Поділитися: