Мобілізація та соціальна відповідальність держави? Ні, не чули…
Впроваджена титанічними зусиллями київської демократичної влади на рейки болю, жаху та смерті, чергова хвиля мобілізація для неоголошеної війни котиться по Україні.
Саме котиться. Не летить, не біжить, а саме котиться. З кожною новою врученою повісткою, збільшуючи ймовірність чергового материнського горя.
Вигадане на 2015 рік цунамі мобілізації, а інакше це й не назвеш, протверезило всіх. Навіть тих, хто ще зовсім нещодавно, а саме - у минулому лютому, скакав на Майдані за «вашу і нашу свободу».
Інакше, чим пояснити факт того, що в такому українською та прогресивному Львові співробітники військкоматів за допомогою ДАІ виловлюють автолюбителів, які ухиляються від мобілізації?
Забивати до смерті колотою бруківкою беззбройних молодиків-вевешників з оточення набагато безпечніше, ніж зіткнутися в бою з озброєним ополченцем, що бачив смерть своєї дитини від потрапляння мінометної міни.
Мобілізація - явище багатогранне.
Як би це не було цинічно, але вона занепащає не тільки чоловіче населення, покликане чи то в АТО, чи то на війну, але ще вона занепащає українську економіку. Скоріш те, що залишилося нині від неї. Розповіді рожевощокого і пишнозадого військового теоретика і міністра соцполітики Павла Розенка про те, що війна є кращим засобом від безробіття, всерйоз звичайно ж сприймати не варто. Всерйоз варто сприймати лише те, що скоро на українських підприємствах не буде кому працювати, тому що одна частина співробітників буде покликана в АТО, а інша частина, переважна, всілякими методами буде ухилятися від честі померти за інтереси українських (і не тільки) олігархів.
Хто буде сплачувати податки? Хто буде наповнювати бюджет держави? Як, зрештою, держава буде виконувати свою соціальну функцію?
Так, між іншим, є ще люди, які пам'ятають, що держава - це не тільки репресії й примус, але ще й соціальна відповідальність перед своїми громадянами: пенсіонерами, інвалідами, багатодітними матерями, ветеранами тощо.
Президент Порошенко і прем'єр Яценюк займаються зовсім іншими речами.
Перший возить по закордонах шматки автобусів і якісь підозрілі паспорти, а малолітня дочка другого доводить до істерики журі відомого пісенного телешоу. Вона може собі це дозволити. Її тато - «той самий Яценюк».
А в цей самий час на Харківський тракторний завод принесли понад 500 повісток. Більшість сповіщених і не сповіщених працівників втекли, розсудивши з розумом, що краще бути живим безробітним, ніж лежачим на Краснопільському кладовищі, який виконав свій обов'язок, «невстановленим захисником України. Реєстр № такий-от».
Підприємство фактично зупинилося. Люди залишилися без роботи, а відповідно - про податки до бюджету можна забути.
Хто від усього цього виграв? Невже держава Україна?
Чи можна звинувачувати цих людей, які не бажають гинути на неоголошеній війні, в той час як син президента Порошенка дивним чином опинився в українському парламенті, і мобілізація його не стосується.
Це ж тільки син Януковича, Віктор, отримав депутатський мандат, тому що в країні процвітає корупція та кумівство, а син Порошенка став народним депутатом, бо молодий і талановитий хлопець.
Підводячи підсумки, можна сказати, що коли сини Порошенка, Авакова, Гриценка, Коваля, Кужель, Луценка опиняться в АТО, і не просто щоб чиста була совість, а по-справжньому (адже жоден з них не був ні в Іловайську, ні в Дебальцево) , ось тоді і скінчиться кривава баня в Україні.
Поділитися: