Чому гине Київ
Нажаль, можна констатувати: зміна влади у Києві, що сталася півроку тому, ні до чого не призвела. Якщо навіть повірити владі, що у столиці зовсім немає грошей та змиритися із новими тарифами та цінами. Закривши при цьому очі на ряд відверто безглуздих проектів, на кшталт ре-дизайну та розвитку збиткової міської електрички та автоматизації продажу жетонів у метро із масовим звільненням людей.
Справа не лише у матеріальних речах. Не сталося саме зміни філософії роботи чиновників, про яку так багато казали перед виборами. Він так і не став менеджером громади, яка наймає його через своїх представників – депутат міської ради. Ті, нажаль, теж нікого окрім спонсорів та партійних босів не представляють, вирішуючи свої – на рівні району, чи цілого Києва – справи, абсолютно начхавши на самих киян.
Сьогодні фактично громада Києва відсторонена від впливу на будь-які рішення у місті. Навіть у своєму дворі.
Немає нічого дивного у том, що багато киян середнього та похилого віку ностальгують за часами Олександра Омельченко, якого ще не так давно проміняли на Леоніда Чорновецького, обвинувачуючи колишнього очільника міста чи не у всіх смертних гріхах.
Якщо брати за модель відносини між чиновником та громадою будь-якого нормального міста ЕС, досвід якого ми безрезультатно переймаємо вже багато років, будь-яка влада – і тоді, і зараз, - взагалі не займається Києвом.
Місто повільно, але вірно вмирає. Вмирає його дух, історія. Один за одним зникають старенькі будиночки на Подолі, потихеньку вирубуються славетні столичні каштани, повсюди немов гриби виростають новобудови, а увесь простір захоплюють нелегальні ринки та паркінги. Все це коїться навіть на Майдані Незалежності та Хрещатику – перед вікнами мерії. Однак нікому до цього немає ніякої справи.
Взагалі питання, як могли кияни проголосувати спочатку за Леоніда Чорновецького, а потім – за Віталія Кличко, - досить цікаве. На мій погляд, проблема Києва, як і будь-якої столиці, мегаполісу, полягає у тому, що його корінні жителі потроху сходять у категорію меншості та чи не маргінесу. Я не кажу, що люди, які приїхали жити та працювати до Києва, чимось гірші за киян. Але закривати очі на це – безглуздо, як и сперечатися стосовно того, що Київ для них був та залишиться, у кращому разі, другою батьківщиною. Тому вони можуть просто не ходити не вибори, чи голосувати «по приколу», не бажаючи нести жодної відповідальності за свій вибір.
Саме цим і можна пояснити абсолютну аморфність більшості мешканців Києва у питаннях, які вони мають право та повинні вирішувати самостійно. Нажаль, більшість сучасної громади Києва просто не звертає уваги на безлад навкруги, приймаючи його як щось нормальне…
Поділитися: